Ми вже звикли, що історії людей, які звертаються до сервісу HelpNow, завжди наповнені турботою та піклуванням з боку приймаючих їх сторін. На жаль, трапляється так, що не все стається як треба й співчуттю та розумінню в серцях окремих людей, напевно, просто немає місця. Проте, ми не можемо не поділитись цією розповіддю з вами, адже кожна розмова – це реальність, яка відбувається тут й зараз.
Знайомтесь – Валерія (ім’я змінено). Вона біженка з Запорізької області, з 17 березня живе у Польщі, недалеко від Щецину. Жінка вже працює, має медичне страхування, повністю себе забезпечує – каже, що звикла бути незалежною з самого малечку. Вдома АРТ терапію отримувала ще з 2010 року. Коли її лікарка почула, що Валерія буде їхати, то видала одразу на півроку терапії. «Велике щастя, що вона встигла роздати ліки своїм пацієнтам. Зараз наша земля – окупована територія й як би склалось в іншому випадку, дуже важко сказати».
Коли АРТ почала вже закінчуватись, жінка зайнялась пошуками можливостей встати на облік закордоном й отримувати офіційно лікування. Переглядаючи сайти в інтернеті, їй випала реклама сервісу HelpNow – вона швиденько лишила заявку в телеграмі й вже за кілька годин мала адресу найближчого медичного закладу. Здавалось, все чудово – Валерія зібралась на прийом, приїхала до лікарні завчасно. Та коли підійшла її черга й вона попросила оформити картку, замість вітання почула від реєстраторки: «Ви що, вчора дізнались, що у вас терапія закінчується?» Жінка була неприємно вражена. «Я розгубилась, навіть не одразу зрозуміла, почала виправдовуватись – сказала, що знала раніше, та не очікувала, що так довго буду змушена жити в іншій країні, адже давно додому вже планувала».
Її записали на прийом через два дні. За словами Валерії, лікар був надзвичайно уважним, зробив детальний огляд, призначив дослідження, виписав АРТ на наступні три місяці й попросив ще раз зайти на реєстратуру за направленням. Там була та сама жінка. «Як тільки я підійшла, то почула «Знову» в свою сторону. Це було принизливо, але я змовчала. Та коли я сказала, що лікар попросив видати мені направлення, її реакцією стало: «Приперлись тут всякі». Це було жахливо, я цілий день вдома проплакала. Дякую за вашу підтримку й співчуття, я для себе вирішила, що більше мовчати не стану. У лютому мені знову на прийом, обов’язково про це повідомлю свого лікаря й керівництво.»
Зі свого боку ми радимо не боятись, а обов’язково ділитись з нами інформацією, зв’язуватись з адміністрацією медичного закладу, вимагати зустрічі з головним лікарем та відстоювати свої права. Ніхто не має права піддавати дискримінації іншого. Пам’ятайте це!
