«Разом ми сила — і ніхто не має залишатися наодинці»: інтерв’ю з Анною Арябінською

Напередодні 17 травня — Дня пам’яті померлих від СНІДу та Міжнародного дня проти гомофобії, біфобії та трансфобії — ми говоримо з Анною Арябінською, президенткою Fundacja HelpNowHUB. Це розмова про безпеку, гідність, права ЛГБТIК+ людей і роботу, яка починається з довіри. І про те, чому протидія гомофобії, біфобії та трансфобії є частиною ширшої теми людської гідності, безпеки і рівного доступу до підтримки.

Fundacja HelpNowHUB працює з людьми у вразливих ситуаціях, зокрема з мігрантами, біженцями, представниками і представницями ключових спільнот, а також людьми, які потребують соціального, правового та гуманітарного супроводу. У цій теплій розмові — про роботу, партнерство, особистий досвід, виклики і надію.

Аню, для тебе HelpNowHUB — це не просто робота. Як ти сама розповідаєш про те, чим займаєшся?

Фундація HelpNowHUB — це, скоріше, і мій дім, і моя дитина, і родина, і безпека. Це все, у що можна вкладати себе. Тому я часто розповідаю про свою роботу як про своє захоплення, свою мету, своє натхнення, але водночас і про свій біль.

Бо я щодня стикаюся з проблемами спільноти, про які ми не завжди можемо голосно говорити. Мало людей живуть з відкритими обличчями — ця тема досі стигматизована. А якщо людина має додаткові вразливості — наприклад, є ЛГБТІК+ людиною, мігрантом чи мігранткою або має інші складні обставини, — тоді про такі речі часто небезпечно говорити офіційно чи публічно, якщо ти не в безпечному просторі.

Для мене це зараз дуже болюча тема і велика проблема саме для нашої фундації. Ми стикаємося з багатьма зверненнями щодо порушення прав — і з боку працедавців, і в питаннях легалізації. Найскладніше те, що людей зі спільноти дискримінують явно, але зібрати докази ми не завжди можемо. А іноді, щоб зберегти людину і її безпеку, ми змушені діяти дуже анонімно, такими шляхами, які не дозволяють ідентифікувати клієнта чи клієнтку.

Тому для мене це і робота, і життя, і натхнення, і дуже великий шлях для росту.

Фундація вже не перший рік працює в Польщі. Чи пам’ятаєш момент, коли особливо відчула: «Ми точно потрібні»?

Звичайно. Це завжди приходить через зворотний зв’язок. Коли я відкривала фундацію — і досі — я багато консультую людей сама, щодня стикаюся безпосередньо з нашими клієнтами і нашою спільнотою.

Найважливіше — це момент, коли ти дивишся людині в очі, коли вона тримає тебе за руку або просто пише: «Аня, крім тебе, у мене нікого немає». І я дуже чітко розумію, що це не фігура мови. Це не просто вислів. Це означає, що людині справді немає до кого звернутися в цій країні — навіть просто, щоб її вислухали в хвилину болю, плачу, проблеми або, навпаки, радості.

Мені дуже важливо, коли у свята — День матері, День соціального працівника, День психолога — пишуть не тільки друзі чи люди, які знають мене як експертку, а й клієнти. Іноді це люди, з якими ми стикнулися один-два рази в житті, але для них це залишилося важливим назавжди.

Коли люди пишуть: «Ти врятувала мені життя» або «твоя фраза тоді вдихнула в мене життя», — саме в цьому я відчуваю найбільшу потребу існування такого сервісу, як наш.

У нас можна отримати підтримку онлайн, можна телефоном почути живий голос.За кожною онлайн-консультацією стоїть жива людина. І ми цим дуже пишаємося.

Ми говоримо напередодні 17 травня — Міжнародного дня проти гомофобії, біфобії та трансфобії. Чому, на твою думку, про гомофобію важливо говорити не лише всередині ЛГБТІК+ спільноти?

Це дуже важлива тема. Гомофобія, трансфобія і біфобія — це не просто проблема окремої людини або окремої спільноти. Це загальне питання, яке стосується кожного: прав людини, людської гідності насамперед.

Якщо ми будемо говорити про це тільки в окремі дні й підсвічувати тему дуже точково, ми не матимемо того результату, до якого хочемо прийти. Ми не будемо жити у вільному суспільстві, якщо триматимемо ці теми «під килимом» і діставатимемо їх лише тоді, коли це потрібно.

Ти окремо говориш про освіту молоді. Чому це так важливо?

Для мене зараз дуже важливим стає питання освіти — особливо освіти молоді. У мене вдома ростуть підлітки, і я бачу, як сучасне покоління ідентифікує себе, шукає себе через власні ідентичності. Вони повертають погляд всередину себе і починають вивчати себе ще з дитинства.

Мені дуже прикро бачити матеріали, які є повністю фейковими і дезінформаційними: мовляв, з дітьми не можна про це говорити, бо вони можуть «заразитися» або «стати» лесбійками, геями чи ще кимось. Багато людей досі перебувають у помилковому уявленні, що ідентичність можна підхопити від іншої людини.

Насправді проблема в тому, що багато людей нашого покоління і старших поколінь просто не мали цієї інформації. Вони розуміли, що щось відбувається, але не знали — що саме, як про це говорити і як безпечно проявляти себе.

Для мене найважливіше, щоб діти росли з розумінням своїх прав і свобод. І з розумінням того, що мої права і свободи закінчуються там, де починаються права іншої людини.

Мені здається, це також шлях до профілактики булінгу в школах та освітньому середовищі. Чим більше буде спокійної, інформативної, безпечної інформації, яку доносять едуковані люди, тим більше позитивних змін ми побачимо в суспільстві — і зараз, і в майбутньому.

HelpNowHUB працює з мігрантами, біженцями, представниками і представницями ключових спільнот. Що особливо вразливого є в ситуації ЛГБТІК+ людей, які мають міграційний досвід?

Союзницею ЛГБТІК+ спільноти я була багато років ще в Україні. Я була дотична до цієї теми, скажімо, не зсередини, але могла бачити ситуацію ззовні. Зараз я стала безпосередньо дотичною до цієї теми, тому що мої діти представляють ЛГБТІК+ спільноту: вони розповіли мені про це вже на території Польщі.

І тоді у мене виникло дуже багато питань: наприклад, щодо зміни імені, законодавчих моментів, вступу або невступу до освітніх закладів, зміни документів — не просто імені, а саме документів.

Мігранти тут перебувають у значно складнішому становищі. Спочатку потрібно узгодити всі нюанси за законами своєї країни, громадянами якої ми є, тобто в Україні вирішити ці питання. А потім узгодити це з польською документацією і польським законодавством — змінювати документи тут або діяти на підставі судових рішень.

Це дуже складний шлях.

Які бар’єри для ЛГБТІК+ мігрантів і мігранток ти бачиш зараз у Польщі та Україні?

Польща зараз, мені здається, тільки на початку свого складного шляху: з адаптацією судових рішень Європейського суду, з трактуванням і транскрипцією цих рішень. Система обліку людей і даних у Польщі фактично ще не готова для відображення таких юридичних змін — наприклад, зміни статі або імені особи, яке вже було зареєстровано.

Зараз ми маємо тільки дві опції — жінка або чоловік. Для реєстрації шлюбу також маємо: жінка і чоловік. І всі ці поля — метричні та інші дані — мають спочатку зазнати системних змін. Лише після цього можна буде говорити про те, як саме мігранти стикаються з цими процедурами і як отримуватимуть послуги.

Наскільки я розумію, у Польщі цей процес розпочато: офіційні органи обіцяють, що протягом 2026 року вже можна буде вводити змінені дані в систему, зокрема формулювання на кшталт «особа 1» і «особа 2». Це рух до більш загальних можливостей, щоб не лише цисгендерні чоловіки і жінки могли коректно відображати себе в офіційних системах.

Друге важливе питання — доступ до медичних послуг і гормональної терапії: чи буде це за власні кошти, чи в межах NFZ, наприклад для мігрантів, ми сьогодні не знаємо. І тому діти, які зараз перебувають у підлітковому віці — коли, можливо, був би найкращий момент починати гормональну терапію, — фактично стоять на паузі. Ми не розуміємо, чи буде можливість, розпочавши терапію, продовжити її за місяць. І чи буде така можливість при переїзді до іншої країни або поверненні в Україну.

У мене дуже багато неоднозначних питань щодо законодавства. В Україні зараз також переписуються і цивільний, і кримінальний кодекси, і там є багато складних моментів. Якщо говорити дуже загально, проблема починається ще з підходу, закладеного в Конституції і далі відображеного в цивільному кодексі: шлюб — це волевиявлення жінки і чоловіка.

Мені здається, це шлях не до демократичних цінностей. І Україна як молода держава, і Польща, яка теж торує свій шлях у Європі, мають складний історичний бекграунд щодо цієї теми. І водночас в обох країнах є дуже сильний внутрішній спротив.

Треба далі працювати в цьому напрямку: робити кампанії, ходити «в народ», змінювати суспільну думку, розмовляти навіть з повними антагоністами цієї позиції. Ми бачимо, як болісно реагують націоналістичні рухи в Україні і в Польщі, які вкладають у поняття шлюбу, сім’ї та розвитку нації саме традиційні цінності.

Це дуже провокативна тема. Але найважливіше для мене — доступ до рівних можливостей, рівних прав і можливості захистити себе як людину і свою гідність у будь-якій точці світу. Саме до цього мені хотілося б прийти ще за своє життя.

Що б ти хотіла сказати представникам і представницям ЛГБТІК+ спільноти, яким зараз важко, самотньо або болісно?

По-перше, разом ми сила. Ми не самі, і ніхто не буде покинутий наодинці зі своїми скрутними думками або в тяжкому становищі, якщо звернеться до нашої фундації HelpNowHUB. Ми завжди готові протягнути руку підтримки і відкрити своє серце.

А найголовніше побажання для всіх — це безпека. Безпека у всіх сенсах цього слова: від особистої до глобальної. І щоб кожна людина, кожен представник і кожна представниця спільноти могли добитися правди, захистити або відстояти свої права законним способом. І щоб це відбувалося швидше, бо судові процеси бувають дуже довгими.

Ти згадала, що сама консультуєш людей. Чого тебе навчають клієнти?

Для мене кожний контакт — це досвід і зона росту. Я консультую з певних вузьких питань, але кожна людина — це особистість. Для мене це можливість зазирнути в інший всесвіт.

Тому клієнти — це моя зона росту, моє постійне навчання. Я взагалі дуже стимулюю всіх навчатися різними способами. Як дитина приходить у цей світ і починає вчитися з усього — просто споглядаючи, слухаючи, запитуючи, — я використовую цей метод досі. І мені він дуже пасує.

Якщо говорити про фундацію як про «твою дитинку»: чи є мрія, яку дуже хочеться реалізувати?

У нас дуже широкий спектр діяльності. Я не можу сказати, що щось зовсім проходить повз нас: ми беремо участь і в культурних проєктах, і в тестуванні, і в популяризації української культури, і в протидії дезінформації. Основна наша діяльність — це, звичайно, питання спільноти.

Але найбільше мені, мабуть, хотілося б результативних соціальних кампаній у медіа — таких, щоб ми могли одразу побачити і відчути результати.

У моєму інформаційному просторі багато інформації. Але коли я виходжу за межі своєї бульбашки, розумію, що її все одно замало. Не вистачає відкритої інформації. Мені не вистачає великої кількості людей, які відкрито живуть зі своїми статусами — чи це ВІЛ-статус, чи можливість спокійно говорити про свою бісексуальність, чи про порушення прав, які часто залишаються завуальованими.

У нас зараз стільки кричущих справ і моментів, коли права відкрито порушуються, а всі ніби кивають і кажуть: ну окей, це ж стосується ЛГБТ-спільноти, тут можна зробити «знижку». Виходить, що всі рівні, але в якихось моментах — не дуже.

Для мене це, скоріше, мрія. Реалізувати її одним проєктом складно. Мені хочеться зміни суспільної думки. Фактично — зміни всесвіту.

І на завершення — короткий бліц.

Солідарність — це…?

Партнерство і безпечна підтримка. Коли я чітко розумію, що поруч є плече, яке підтримає, якщо я впаду.

Безпека — це…?

Безпека — це дім. У мене одразу така асоціація. Це простір, безпечний простір.

Твоя суперсила в роботі…?

Я чітко знаю, що я креативна, швидко знаходжу вихід із кризових ситуацій — і я в цьому молодець. Ще я енерджайзер, який підтримує багатьох людей — і особисто, і загалом. І я точно знаю, що я лідерка, за якою піде спільнота і підуть люди.

Чого ти хочеш побажати спільноті…?

Підтримки. Фінансової підтримки. Бо у нас дуже класна спільнота, у нас прекрасні люди. Нам просто не вистачає матеріальних ресурсів, щоб змінювати цей світ на краще. Кожного дня.

17 травня — це не лише дата в календарі. Це нагадування про те, що безпека, права і гідність ЛГБТІК+ людей не можуть бути «окремою темою». Це частина спільної розмови про суспільство, у якому кожна людина має право бути собою, отримувати підтримку і не залишатися наодинці.

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

HelpNowHUB Польща

Коли ситуація складна, підтримка особливо важлива: історія Аліни

Аліна (ім’я змінено) — жінка, яка живе з ВІЛ, має польську групу інвалідності та зараз перебуває у дуже вразливому стані. Вона потребувала планової операції із заміни тазостегнового суглоба — втручання, яке могло б суттєво змінити її якість життя і, можливо, допомогти знову стати на ноги.

Однак на початку 2026 року Аліні повідомили, що операцію наразі провести не можуть. Її перенесли на невизначений термін із поясненням: “спробуємо через пів року”. Фактично це означало відмову, адже через проблеми зі статусом UKR медична система не підтверджувала її доступ до необхідного страхування.

Стан Аліни складний: вона майже не пересувається самостійно, потребує постійного догляду, а значну частину турботи про неї взяли на себе діти. Окрім ВІЛ, вона також проходила контроль після туберкульозу, регулярно потребувала візитів до лікарів, аналізів та отримання життєво необхідних ліків.

До певного моменту спеціальний осередок, де перебуває Аліна, допомагав із транспортуванням до медичних закладів. Її возили спеціальним транспортом на прийоми, зокрема до інфекціоніста та на контрольну діагностику. Але одного дня, коли жінка чекала на заплановану поїздку, транспорт так і не приїхав.

«Мені сказали, що поїздку скасували, бо мій статус UKR не відображається як медичне страхування. Я просто не розуміла, що робити далі», — розповідає Аліна.

Проблеми виникли і з іншими ліками. Раніше сімейний лікар виписував їй рецепти з рефундацією, тож препарати коштували значно дешевше. Але згодом рецепт оформили вже на повну вартість. Для родини, яка й так перебуває у складних обставинах, це стало ще одним серйозним фінансовим навантаженням.

У цій ситуації Аліна звернулася до Fundacja HelpNowHUB.

Команда Фундації не відмовляється від складних кейсів — навпаки, саме в таких ситуаціях підтримка є найбільш необхідною. Консультантка проаналізувала обставини, пояснила можливі кроки та порадила доньці Аліни звернутися до MOPS з усіма документами, щоб подати заяву як малозабезпечена особа з інвалідністю. Це може відкрити шлях до підключення державного медичного страхування і, відповідно, до відновлення доступу до лікування, транспортування та необхідних медичних послуг.

«Я вже була у відчаї, бо це не одна проблема, а цілий ланцюг: операція, транспорт, терапія, рецепти. Але коли мені пояснили, що ще можна зробити, з’явилося відчуття, що ми не зовсім самі», — ділиться Аліна.

Наразі ситуація залишається невирішеною. У жінки ще є запас антиретровірусної терапії приблизно на місяць, а донька має можливість цього разу самостійно отримати ліки без присутності матері на прийомі. Але в подальшому питання медичного страхування потребує термінового вирішення.

Ця історія ще не має фінальної крапки. Вона триває — з документами, зверненнями, пошуком рішень і очікуванням відповіді від системи. Але для Fundacja HelpNowHUB важливо бути поруч не лише тоді, коли допомога проста і швидка. Важливо залишатися поруч і тоді, коли ситуація складна, болюча і потребує наполегливості.

«Ми дуже вдячні, що нас не відштовхнули, хоча ситуація непроста. Для нас важливо знати, що є команда, яка не боїться таких випадків і допомагає шукати вихід», — каже Аліна.

Іноді підтримка — це не миттєве рішення. Іноді це шлях, який потрібно пройти крок за кроком. Але саме з цього починається можливість повернути людині доступ до лікування, гідності та надії.

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

HelpNowHUB АРТ Польща

Операція, на яку не можна було чекати: історія Олександра з Кракова

Ця історія — про те, як своєчасна підтримка, правильне перенаправлення і наполегливість можуть мати вирішальне значення. І про те, що навіть у складній системі важливо, щоб поруч був хтось, хто допоможе не зупинитися після першої відмови.

Олександр (ім’я змінено) живе у Кракові. Він – людина, яка живе з ВІЛ, має польську групу інвалідності та давно потребував термінової операції із заміни суглоба. Відкладати її було небезпечно: з кожним місяцем біль посилювався, рухатися ставало дедалі важче, а лікарі попереджали, що затягування може суттєво погіршити результат лікування. Існував ризик, що з часом операція вже не дасть очікуваного ефекту, а якість життя погіршиться настільки, що чоловік може втратити можливість самостійно ходити.

На початку року, ще до 5 березня, Олександр дізнався, що не може скористатися запланованою операцією: медична система не визнавала його статус UKR як підставу для необхідного медичного страхування. Для людини, яка вже мала визначену інвалідність і гостру потребу в лікуванні, це означало не просто бюрократичну перешкоду, а реальну загрозу здоров’ю. «Коли мені сказали, що я не зможу зробити операцію через свій статус, це було відчуття повної безвиході. Я розумів: якщо зараз нічого не змінити, далі може бути вже пізно», — розповідає Олександр.

Саме тоді чоловік звернувся до Fundacja HelpNowHUB. Консультантка оцінила ситуацію і почала шукати можливі шляхи вирішення. Спершу йому порадили звернутися до служби зайнятості, однак там чоловік отримав відмову. Наступним кроком стала рекомендація подати звернення до MOPS як особі з низьким доходом, яка має інвалідність. У таких випадках людина може претендувати не лише на соціальну підтримку, а й на підключення державного медичного страхування. Олександр пішов туди сам, але йому знову відмовили.

«Після другої відмови руки просто опускалися. Здавалося, що система закрита і ніхто не хоче навіть розібратися в моїй ситуації», — каже він.

Попри це, історія не зупинилася на черговому “ні”. Завдяки підтримці та порадам Fundacja HelpNowHUB чоловік продовжив шукати рішення. У цей період йому також допоміг небайдужий поляк, який пояснив, що така відмова не була обґрунтованою, і погодився піти з ним до установи повторно. Під час цього повторного звернення питання вдалося зрушити з місця.

У результаті Олександр отримав державне медичне страхування, яке дало можливість провести операцію на одній нозі. Зараз він проходить реабілітацію. Попереду — наступний етап лікування: через кілька місяців має відбутися операція на іншій нозі. Чоловік хвилюється, чи буде чинним державне страхування на момент другої операції. Але тепер знає, що не сам у цій боротьбі.

«Для мене це було не просто про документи чи формальності. Це був шанс знову нормально рухатися, жити без постійного страху, що завтра я вже не встану на ноги. Я дуже вдячний за підтримку і за те, що ваша команда не залишила мене самого з цією проблемою». 

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

HelpNowHUB ВІЛ Польща

Понад 50 організацій закликали польську владу гарантувати доступ українських біженців до медичної допомоги

Після змін у польському законодавстві, які набрали чинності 5 березня 2026 року, частина українських біженців втратила доступ до соціальних виплат, що фактично забезпечували їм медичне страхування. Така ситуація вже сьогодні викликає серйозне занепокоєння, адже йдеться про доступ до лікування для людей, які цього найбільше потребують.

Саме тому Fundacja HelpNowHUB разом із понад 50 громадськими та експертними організаціями підписали спільне звернення до польської влади із закликом терміново відреагувати на проблему.

Мета звернення проста й водночас критично важлива: забезпечити людям безперервний доступ до медичної допомоги, яка для багатьох є буквально питанням життя.

На практиці наслідки законодавчих змін означають, що літні люди, люди з інвалідністю, а також особи з тяжкими захворюваннями фактично опинилися поза системою державної медицини — без належного захисту та без гарантії продовження лікування.

Організації та медичні працівники вже отримують численні звернення від людей, які втратили страхування просто під час проходження лікування. Це означає ризик переривання онкологічної терапії, втрату доступу до діалізу та інших життєво необхідних медичних процедур. У таких випадках йдеться не про комфорт, а про виживання.

Така ситуація суперечить базовим правам людини. Держава має обов’язок забезпечити доступ до медичної допомоги, особливо для тих, хто перебуває у найбільш вразливому становищі.

У своєму зверненні організації закликають польську владу до конкретних рішень:

  • повернути можливість отримувати постійну соціальну допомогу людям, які не можуть працювати;
  • гарантувати медичне страхування незалежно від наявності соціальних виплат;
  • створити перехідні механізми, щоб люди не втрачали лікування посеред процесу.

Від початку повномасштабної війни Польща стала важливою опорою для українців, які були змушені залишити свої домівки. Саме тому сьогодні особливо важливо зберегти цей рівень підтримки — передусім для тих, хто є найбільш вразливим.

Якщо вам не байдуже, поділіться й підпишіть це звернення – https://www.naszademokracja.pl/petitions/apel-w-sprawie-dramatycznej-sytuacji-uchodzcow-z-ukrainy-po-5-marca-2026-r.

Разом ми можемо привернути увагу до проблеми й допомогти змінити ситуацію.

Польща

​​HelpNowHUB і міжнародні партнери узгодили стратегічні кроки проєкту «United for Health & Life» під час дводенної зустрічі у Варшаві

Наприкінці березня у Варшаві відбулася дводенна зустріч партнерів проєкту United for Health & Life, який об’єднує організації зі Швеції, України, Німеччини та Польщі. Представники й представниці Фонду ​​HelpNowHUB, БО «100% Життя», 100 Percent Life Germany і Noaks Ark Mosaik працювали над тим, щоб узгодити спільне бачення проєкту, посилити координацію між країнами та закласти основу для подальших практичних рішень у сфері відповіді на ВІЛ.

У центрі обговорення були ключові елементи майбутньої співпраці: як саме має працювати модель проєкту, які інтервенції будуть найбільш дієвими, як розподілити відповідальність між партнерами та якими мають бути спільні підходи до підтримки людей і спільнот, яких стосується епідемія ВІЛ. Програма стратегічної сесії також передбачала роботу над ролями партнерів, результатами, ризиками та наступними кроками в розвитку ініціативи. 

Перший робочий день також включав відвідування одного з варшавських клубів, як безпечного місця відпочинку ЛГБТІКА+ спільноти. У неформальному й дружньому середовищі вдалось побачити як працює модель підтримки «рівний рівному»: від тестування на ВІЛ та інші інфекції до консультування і супроводу. 

Наступний день був присвячений зустрічі з польськими НУО – а саме, організацією FES. Під час діалогу обговорили локальний контекст і підходи, які вже довели свою ефективність у Польщі, а також, кращі практики, що спрацювали за кордоном і довели свою ефективність. Для міжнародної команди це стало можливістю не лише краще зрозуміти місцевий досвід, а й побачити, які рішення можуть бути корисними в інших країнах-партнерах.

«Для нас ця зустріч у Варшаві стала не лише майданчиком для стратегічного планування, а й простором для зміцнення довіри між партнерами. Саме завдяки такій співпраці ми можемо створювати рішення, які відповідають реальним потребам спільнот і допомагають країнам ефективніше реагувати на виклики, пов’язані з епідемією ВІЛ», — Анна Арябінська, президентка Фонду HelpNowHUB.

Зустріч у Варшаві стала ще одним важливим кроком до зміцнення міжнародного партнерства та розвитку інноваційних практик, які допоможуть країнам-учасницям ефективніше реагувати на виклики, пов’язані з епідемією ВІЛ.

Проєкт реалізується за підтримки Шведського інституту (Svenska institutet) у межах програми Baltic Sea Neighbourhood Programme.

HelpNow ВІЛ Польща

Дослідження для мігрантів й мігранток, які живуть з ВІЛ у Польщі

Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Step by Step Fundacja та у партнерстві з Фондом Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation. запрошують взяти участь у дослідженні «HIV + Barriers and Stigma in Poland», спрямованому на вивчення бар’єрів і проявів стигми, з якими стикаються мігранти, які живуть з ВІЛ у Польщі.

Метою дослідження є покращення доступу до послуг, підтримки та лікування для людей, які перебувають у міграції.

Період проведення: з 1 квітня по 30 липня, 2026 року.
Тривалість участі: близько 45 хвилин
Формат: онлайн або за попередньою домовленістю
Бонус за участь: сертифікат на 70 zł для покупок у популярній мережі продуктових магазинів у Польщі
Конфіденційність: участь повністю анонімна, жодні персональні дані, що дозволяють ідентифікацію, не збираються
Кількість учасників обмежена: планується залучити 400 осіб

Якщо ви є мігрантом і живете з ВІЛ у Польщі — ваш досвід є надзвичайно важливим. Він допоможе виявити ключові проблеми та покращити доступ до необхідної допомоги.

Щоб взяти участь, звертайтесь:
+48 786 640 460
+48 721 752 114
+48 575 023 612
(щодня з 8:00 до 18:00)

Або, напишіть на пошту helpnowua@gmail.com

Долучайтесь — ваша участь може змінити ситуацію на краще!

ВІЛ Польща

Дозволити собі підтримку: історія Анни

«Я довго думала, що маю справлятися сама», — розповідає Анна (ім’я змінено).

Анна — мама, жінка, яка живе з ВІЛ. Вона переїхала до Польщі ще до початку повномасштабної війни. Тоді її життя було розділене між двома країнами: працювала за кордоном, але регулярно поверталася в Україну — до рідних і за антиретровірусною терапією.

«Я звикла, що все під контролем: приїхала, забрала лікування, побачила близьких — і назад», — каже вона.

Після 2022 року ця можливість зникла. Повернення додому стало небезпечним і фактично неможливим. Паралельно Анна стикнулася з тим, про що раніше не говорила вголос — самостигмою і неприйняттям з боку близьких.

«Мені було дуже соромно за свій статус. Я боялася осуду, і, чесно, частину цього осуду я сама в собі носила», — ділиться вона. «Навіть у родині я не відчувала повної підтримки. Це дуже тисне».

З часом це призвело до пригніченого стану. Анна намагалася впоратися самостійно. «Я думала, що просто “переживу”, що це слабкість — звертатися по допомогу. Але ставало тільки гірше».

Ідея звернутися до психолога з’являлася, але здавалася недосяжною. «Платні сесії — це дорого. Я відкладала це знову і знову».

Про можливість безкоштовної психологічної підтримки у рамках проєкту From Heart To Heart Анна дізналася випадково. «Я побачила у мережі інформацію про консультації з психологинею Мариною. Я вирішила спробувати».

Цей крок став поворотним. «Вперше за довгий час я відчула, що мене не оцінюють і не засуджують. Мені стало легше вже після першої розмови», — каже Анна. «З’явилося відчуття, що я не одна і що зі мною все не “не так”, як я собі думала. Я стала спокійнішою, почала краще розуміти себе, свої емоції. І найважливіше — перестала себе звинувачувати. Я дуже вдячна за цю підтримку».

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Step by Step Fundacja та у партнерстві з Фондом Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

АРТ Польща Психологічна допомога

До Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом: чому тема ТБ залишається критичною — і для світу, і для Польщі, і для людей, які живуть з ВІЛ

«Так! Ми можемо подолати туберкульоз. Лідерство — за державою, сила — в громадах». Саме так сьогодні найточніше описується ефективна відповідь на ТБ: політична воля, належне фінансування, сучасна діагностика, безперервне лікування і послуги, вільні від стигми. На глобальному рівні кампанія Всесвітнього дня боротьби з ТБ акцентує: Yes! We can End TB! Led by countries. Powered by people.

Туберкульоз не є «хворобою минулого». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (WHO), у 2024 році у світі на ТБ захворіли 10,7 млн людей, а 1,23 млн людей померли від цієї хвороби. Серед усіх нових випадків 6,1% припадало на людей, які живуть з ВІЛ. ВООЗ також наголошує: ТБ знову став провідною причиною смерті від інфекційних хвороб у світі. 

Для людей, які живуть з ВІЛ, туберкульоз залишається однією з найнебезпечніших супутніх інфекцій. За даними ВООЗ, у 2023 році у світі було орієнтовно 662 тис. випадків ВІЛ-асоційованого ТБ, а 161 тис. людей з ВІЛ померли від ТБ; це становило близько чверті всіх смертей, пов’язаних зі СНІДом. Саме тому раннє тестування на ВІЛ, своєчасний початок АРТ і швидка діагностика ТБ мають розглядатися не окремо, а як частини однієї системи допомоги. 

Туберкульоз передається повітряним шляхом і найчастіше уражає легені, хоча може вражати й інші органи. Активний ТБ часто проявляється тривалим кашлем, гарячкою, нічною пітливістю, слабкістю, болем у грудях, зниженням ваги. Водночас у людей з ВІЛ перебіг може бути атиповим, а ризик переходу інфекції з латентної форми в активну — вищим, тому ВООЗ рекомендує для людей з ВІЛ системний скринінг за симптомами і швидкий доступ до діагностики. 

Сучасна відповідь на ТБ — це вже не лише рентген чи мікроскопія. ВООЗ підкреслює важливість швидких молекулярних тестів як стартового діагностичного інструменту для людей із симптомами ТБ, а для людей з ВІЛ — поєднання симптом-скринінгу з рентгенографією грудної клітки та подальшим мікробіологічним підтвердженням. Чим швидше поставлений діагноз, тим раніше розпочинається лікування і тим менший ризик подальшої передачі інфекції. 

Польща: ТБ залишається реальною проблемою, хоча країна належить до низькоінцидентних

За офіційними даними Інституту туберкульозу і хвороб легень Польщі, у 2024 році в країні було зареєстровано 4 236 випадків ТБ, а показник захворюваності становив 11,3 на 100 тис. населення. Із них 4 093 випадки були легеневим ТБ. Бактеріологічно підтверджених випадків було 3 484, тобто понад 82% від усіх зареєстрованих. Смертність у Польщі за 2023 рік становила 483 смерті, або 1,3 на 100 тис. населення. 

Ці цифри важливі з двох причин. По-перше, вони показують, що ТБ у Польщі не зник: щороку йдеться про тисячі випадків. По-друге, навіть у країні з відносно невисокою загальною захворюваністю є групи, для яких ризик і бар’єри доступу до допомоги залишаються непропорційно високими — зокрема люди, які живуть з ВІЛ, люди в місцях несвободи, а також частина мігрантів та біженців. 

Польський бюлетень з ТБ за 2024 рік прямо зазначає, що співіснування ТБ і ВІЛ у Польщі залишається відносно рідкісним, але не незначущим: у 2024 році ТБ був СНІД-індикаторним захворюванням у 20 людей, які живуть з ВІЛ. Це небагато в абсолютних цифрах, але саме такі випадки мають особливе клінічне значення: вони часто вказують на пізнє виявлення ВІЛ, перервану допомогу або недостатнє охоплення профілактикою й скринінгом. 

Паралельно польські дані з ВІЛ показують, що епідемічна ситуація в країні динамічна. За публікацієюНаціонального інституту громадського здоров’я та Національного центру СНІДу, у 2022 році в Польщі було вперше діагностовано 2 604 випадки ВІЛ, з них 753 — серед не-польських громадян. Дані за 2023 рік, оприлюднені в анотації новішої наукової публікації, вказують на 2 404 нові діагнози ВІЛ, з них 612 — серед не-польських громадян. Це означає, що міграційний компонент у відповіді на ВІЛ у Польщі вже давно не є периферійною темою. 

Мігранти в Польщі: де перетинаються ризики ВІЛ і ТБ

Окремо польський бюлетень з ТБ показує, що у 2024 році серед людей, у яких у Польщі зареєстровано ТБ, було 376 іноземців, тобто 8,9% усіх випадків. Найбільшу групу становили люди з України — 229 осіб; загалом випадки ТБ серед іноземців були пов’язані з людьми з 34 країн. Для польської системи це означає практичну потребу не лише в клінічній допомозі, а й у перекладі, навігації системою, безперервності лікування між країнами та роботі зі стигмою. 

Водночас у відкритих річних джерелах, які доступні публічно, Польща подає окремо дані про ТБ серед іноземців і окремо дані про ВІЛ серед не-польських громадян, але не дає у такому ж форматі окремого показника саме ВІЛ/ТБ-коінфекції серед мігрантів. Це не означає, що проблеми немає; це означає, що для адресної відповіді ще потрібні кращі, більш деталізовані дані. І саме на необхідності кращого розподілу даних щодо ТБ у біженців і мігрантів наголошує ВООЗ у спеціальному звіті 2024 року. 

Європейські дані підтверджують, що міграція не можна зводити до «привезеної хвороби» — ситуація значно складніша. ECDC зазначає, що у 2023 році мігранти становили 47,9% усіх нових діагнозів ВІЛ у країнах ЄС/ЄЕЗ, а частина інфікувань могла відбутися вже після міграції. Для ТБ ВООЗ підкреслює інші, але споріднені механізми ризику: правові бар’єри, бідність, перенаселене житло, нестабільний доступ до медичної допомоги, мовні труднощі, стигму і переривання лікування. Тому мігрант-орієнтована відповідь на ВІЛ і ТБ — це не «додаткова опція», а частина сучасної системи громадського здоров’я. 

Польща як приклад: не лише виклик, а й рішення

У відповіді на потреби біженців з України Польща, за підтримки ВООЗ та партнерів, почала змінювати модель допомоги при ТБ у більш пацієнт-орієнтований бік. ВООЗ описує, що в Польщі лікування ТБ є безоплатним для громадян і біженців, а запроваджений підхід передбачає більше амбулаторної та домашньої допомоги, відеопідтримку лікування, кращу координацію між інституціями та зменшення стигми, пов’язаної з тривалими госпіталізаціями. Це особливо важливо для мобільних груп населення, людей з хронічними станами, а також тих, хто паралельно потребує послуг з ВІЛ. 

Саме такий підхід — people-centred care — сьогодні вважається ключем до успіху. У звіті ВООЗ 2024 року щодо ТБ серед біженців і мігрантів наголошено: ефективні програми мають бути безстигматизаційними, культурно чутливими, дружніми до мігрантів, із перекладом, підтримкою громад, гнучкими маршрутами скринінгу й лікування та надійною міжсекторальною координацією. Для людей, які живуть з ВІЛ, це означає ще й інтеграцію послуг: тестування, АРТ, скринінг на ТБ, профілактичне лікування ТБ, супровід і соціальну підтримку в одному маршруті, а не в кількох розірваних системах. 

Що це означає на практиці — для громад, сервісів і комунікації

У день боротьби з туберкульозом важливо говорити не лише про статистику, а й про дії. Для загального населення ключове повідомлення просте: ТБ виліковний, а раннє звернення рятує життя. Якщо є тривалий кашель, гарячка, нічна пітливість, слабкість, біль у грудях або незрозуміла втрата ваги — не варто чекати. Для людей, які живуть з ВІЛ, це повідомлення ще важливіше: регулярний контакт із медичною службою, скринінг на ТБ і безперервна АРТ знижують ризик тяжкого перебігу. 

Для сервісів у Польщі та для організацій, які працюють з мігрантами (такими як Фонд HelpNowHUB), головний висновок інший: ВІЛ і ТБ потрібно інтегрувати на рівні маршруту пацієнта. Людина не повинна окремо шукати інформацію, окремо перекладача, окремо тестування, окремо направлення і окремо соціальний супровід. Чим простіший і людяніший вхід у систему, тим більше шансів, що діагноз буде поставлено рано, а лікування — завершено. Саме цього і вимагає підхід «Led by countries. Powered by people». І Фонд HelpNowHUB повністю його підтримує!

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Step by Step Fundacja та у партнерстві з Фондом Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

ВІЛ Польща Туберкульоз

«Підтримка — це друзі, фахівці й люди, які пройшли цей шлях»: інтерв’ю з Олегом Зайцевим, представником HelpNowHUB у Кракові

Коли ми говоримо про вимушену міграцію, часто звучить слово “адаптація”. Але за ним — дуже конкретні речі: світло, інтернет, робота, безпека, можливість залишатися корисним і тримати зв’язок з Україною. Олег Зайцев — представник HelpNow HUB у Кракові, двічі внутрішньо переміщена особа, яка пройшла шлях від Луганська до Київщини, а згодом — до Польщі. Він багато років працює в соціальній сфері й ВІЛ-сервісі, а сьогодні допомагає українській спільноті за кордоном орієнтуватися в системах підтримки й не залишатися сам на сам із бар’єрами.

Ми поговорили з Олегом про два переселення, вибір Кракова, роботу під час блекаутів, бар’єри для мігрантів у Польщі та про те, що найважливіше для людини, яка щойно дізналася про ВІЛ-статус.

— Олеже, розкажіть, будь ласка, коротко: звідки ви, як опинилися в Польщі, коли і чому саме Краків?

— По-перше, я двічі вже ВПО. Я родом із Луганська, тож це моє друге переселення.

У Польщу я приїхав наприкінці 2022 року — під час перших великих блекаутів в Україні. Я жив під Києвом і працював на українські контракти. Коли у нас зникало світло, то разом із ним зникали мобільний зв’язок та інтернет — фактично все. А ще приватний будинок: якщо немає світла, то немає й опалення, води, каналізації. Потрібно було працювати, і це стало ключовим фактором переїзду.

Чому Краків? Бо це найближче велике місто до України. Мені часто потрібно було їздити у відрядження в Україну, а у 2022-му сполучення ще не було таким налагодженим. Варшава — далеченько, а Краків логістично був найкращим рішенням.

— Ви згадали, що двічі ВПО. Як відбувалося перше внутрішнє переміщення?

— Це було поступово. Я ще у 2013 році почав їздити, придивлятися, шукати роботу в Києві. А вже у 2014-му, коли все стало очевидним, рішення закріпилося: я буду жити на підконтрольній Україні території. Тоді й відбувся остаточний переїзд до Києва.

Саме в той період я почав працювати у ВІЛ-сервісі.

— А до цього у вас уже був досвід у громадському секторі?

— Так. Перший досвід у неурядових організаціях був ще у 2004 році — це була Луганська обласна дитяча громадська організація. Потім був інший великий пласт — понад 10 років я працював у дитячих таборах, а шість років — у школі.

— На якій посаді?

— Педагог-організатор. Зараз би сказали — івент-менеджер. (усміхається)

— Коли ви переїхали до Кракова, як проходила адаптація? Що стало неочікуваним?

— Переїзд був із відчуттям “тимчасовості”. Ми домовилися з власницею житла на пів року — і весь цей час жилося з думкою: “завтра збираємо речі і їдемо додому”. Через це не вчилася мова, не будувалося довге планування — наче ти тут не по-справжньому, а “на паузі”.

— Ви тоді ще працювали в БО «100% Життя»?

— Так, продовжував. Але в червні 2024 року закінчився один проєкт. Потім був ще інший — пов’язаний із забезпеченням та видачею наборів у закладах охорони здоров’я та інтернатних закладах. Він завершився 31 березня 2025 року.

Після цього була пауза, а зараз у мене є кілька проєктів в Україні — і гуманітарних, і соціальних. Паралельно розвиваю роботу тут, у Польщі.

— У вас був період, коли ви багато їздили між Польщею та Україною?

— Так, у межах одного з проєктів моїм завданням було їздити й перевіряти пункти видачі: як зберігається допомога, як розповсюджується. За пів року я відвідав близько десяти областей — від Сум до Волині.

Формат був виснажливий: 28 днів в Україні — потім повертаєшся до Польщі — і знову 28 днів в Україні. Спочатку нормально, а потім ловиш себе на думці: прокинувся — і не розумієш, де ти.

— Ви давно в соціальній сфері. Чому саме робота з ключовими групами і ВІЛ-сервіс?

— У 2014 році мені так випадково запропонували спробувати себе у ВІЛ-сервісі. Я починав як соціальний працівник у ком’юніті-центрі в Києві. Потім це розвивалося: навчання, нові задачі, різні ролі. Був проміжок, коли працював не в ВІЛ-сервісі, але в НУО — і згодом повернувся вже у центральний офіс «100% Життя».

Мені подобається, що це широка сфера: тут і розвиток, і адвокація, і ком’юніті, і багато різних напрямів. Плюс — це завжди люди, спілкування, нові контакти. А зараз, коли нас розкидало по світу, це відчуття мережі й взаємопідтримки особливо цінне.

— З вашого досвіду: з якими бар’єрами найчастіше стикаються мігранти в Польщі? І як їх долати?

— У Польщі ключові бар’єри — мова та законодавство. Моя порада проста: шукати організації, які в темі й можуть підказати правильно. В Польщі таких організацій справді багато, і що важливо — інформацію про тестування на ВІЛ можна побачити навіть українською в транспорті, є оголошення, дубляж. Тобто “точки входу” існують, важливо ними користуватися.

Якщо говорити про внутрішнє переміщення в Україні, то один із перших викликів — знайти інфекціоніста/інфекціоністку у місті, куди приїхала людина. Плюс — доступ до препаратів і розуміння, де що є, бо ситуація змінюється і “відслідковувати” це непросто.

— А що б ви порадили людині, яка щойно дізналася про ВІЛ-статус? Як пройти етап прийняття?

— По-перше, важливо пам’ятати: кожна людина реагує по-різному. Але моя базова рекомендація — звернутися до психолога/психологині. І друге — знайти групи взаємодопомоги, спільноту “рівний-рівному”. Навіть якщо немає психолога, живі люди, які з цим живуть, — це дуже велика підтримка.

Також важливо мати поруч “своїх” — друзів, близьких, родичів, які не знецінюють і не лякаються. Без підтримки проживати це значно важче.

— Ви піднімаєте тему стигматизації й упереджень. З чим стикаються українці в Польщі?

— Інколи боляче чути наратив, що нібито “українці привезли епідемію”. Це гірко, бо насправді дуже багато залежить від тестування: якщо тестування мало — то й виявлення мало. Це працює всюди.

Є ще один момент: у Польщі тестування не завжди пропонують автоматично — інколи треба наполягати й просити. А без цього проблема “невидима”, і тоді легко народжуються міфи та звинувачення.

— Які у вас професійні та особисті плани на найближчий рік?

— Професійно хочу глибше розібратися, як працює система охорони здоров’я в Польщі, як працює сектор, фундації, як відрізняються правила й процеси. Хочу розуміти систему краще — щоб якісніше консультувати.

Особисто — хочеться більше стабільності й більш чіткого “вкорінення” тут. Бо зараз багато змішаного середовища, різні спільноти, багато процесів накладаються. А мені хочеться бути ефективним у новій ролі: як консультантові, як представникові HelpNow HUB у Кракові.

***

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Step by Step Fundacja, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

HelpNowHUB АРТ Польща

Сила професійної підтримки: історія жінки, яка живе з ВІЛ

Період, коли Ліна (ім’я змінено) дізналася про свій ВІЛ статус, став одним із найважчих у її житті. Страх, розгубленість та відчуття повної невизначеності не давали спокою. Вона довго шукала підтримку, яка допомогла б упоратися з емоційним напруженням і прийняти нову реальність. Так, жінка вийшла на команду консультанток Фундації HelpNowHUB, які й надали їй контакт психологині.

З перших зустрічей Ліна відчула, що поруч людина, яка не лише вислухає, а й по-справжньому зрозуміє. Фахівчиня допомогла розібратися зі страхами, позбутися сорому та знову відчути внутрішню опору. Ліна неодноразово повторювала, наскільки важливою стала для неї ця підтримка: “Хочу від щирого серця подякувати психологині за розуміння, підтримку та неймовірну працю зі мною! Правда кажуть — є люди, які вміють світити! Тепло і радість, яка зараз зʼявилась у мені, я буду й надалі підтримувати.”

Саме завдяки цій роботі Ліна відчула спокій і силу продовжувати жити повноцінно та впевнено. Вона знову побачила світло в собі — світло, яке тепер хоче пронести далі.

***

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Zjednoczenie Pozytywni w Tęczyта Step by Step Fundacja, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

ВІЛ Польща