Напередодні 17 травня — Дня пам’яті померлих від СНІДу та Міжнародного дня проти гомофобії, біфобії та трансфобії — ми говоримо з Анною Арябінською, президенткою Fundacja HelpNowHUB. Це розмова про безпеку, гідність, права ЛГБТIК+ людей і роботу, яка починається з довіри. І про те, чому протидія гомофобії, біфобії та трансфобії є частиною ширшої теми людської гідності, безпеки і рівного доступу до підтримки.
Fundacja HelpNowHUB працює з людьми у вразливих ситуаціях, зокрема з мігрантами, біженцями, представниками і представницями ключових спільнот, а також людьми, які потребують соціального, правового та гуманітарного супроводу. У цій теплій розмові — про роботу, партнерство, особистий досвід, виклики і надію.
Аню, для тебе HelpNowHUB — це не просто робота. Як ти сама розповідаєш про те, чим займаєшся?
Фундація HelpNowHUB — це, скоріше, і мій дім, і моя дитина, і родина, і безпека. Це все, у що можна вкладати себе. Тому я часто розповідаю про свою роботу як про своє захоплення, свою мету, своє натхнення, але водночас і про свій біль.
Бо я щодня стикаюся з проблемами спільноти, про які ми не завжди можемо голосно говорити. Мало людей живуть з відкритими обличчями — ця тема досі стигматизована. А якщо людина має додаткові вразливості — наприклад, є ЛГБТІК+ людиною, мігрантом чи мігранткою або має інші складні обставини, — тоді про такі речі часто небезпечно говорити офіційно чи публічно, якщо ти не в безпечному просторі.
Для мене це зараз дуже болюча тема і велика проблема саме для нашої фундації. Ми стикаємося з багатьма зверненнями щодо порушення прав — і з боку працедавців, і в питаннях легалізації. Найскладніше те, що людей зі спільноти дискримінують явно, але зібрати докази ми не завжди можемо. А іноді, щоб зберегти людину і її безпеку, ми змушені діяти дуже анонімно, такими шляхами, які не дозволяють ідентифікувати клієнта чи клієнтку.
Тому для мене це і робота, і життя, і натхнення, і дуже великий шлях для росту.
Фундація вже не перший рік працює в Польщі. Чи пам’ятаєш момент, коли особливо відчула: «Ми точно потрібні»?
Звичайно. Це завжди приходить через зворотний зв’язок. Коли я відкривала фундацію — і досі — я багато консультую людей сама, щодня стикаюся безпосередньо з нашими клієнтами і нашою спільнотою.
Найважливіше — це момент, коли ти дивишся людині в очі, коли вона тримає тебе за руку або просто пише: «Аня, крім тебе, у мене нікого немає». І я дуже чітко розумію, що це не фігура мови. Це не просто вислів. Це означає, що людині справді немає до кого звернутися в цій країні — навіть просто, щоб її вислухали в хвилину болю, плачу, проблеми або, навпаки, радості.
Мені дуже важливо, коли у свята — День матері, День соціального працівника, День психолога — пишуть не тільки друзі чи люди, які знають мене як експертку, а й клієнти. Іноді це люди, з якими ми стикнулися один-два рази в житті, але для них це залишилося важливим назавжди.
Коли люди пишуть: «Ти врятувала мені життя» або «твоя фраза тоді вдихнула в мене життя», — саме в цьому я відчуваю найбільшу потребу існування такого сервісу, як наш.
У нас можна отримати підтримку онлайн, можна телефоном почути живий голос.За кожною онлайн-консультацією стоїть жива людина. І ми цим дуже пишаємося.
Ми говоримо напередодні 17 травня — Міжнародного дня проти гомофобії, біфобії та трансфобії. Чому, на твою думку, про гомофобію важливо говорити не лише всередині ЛГБТІК+ спільноти?
Це дуже важлива тема. Гомофобія, трансфобія і біфобія — це не просто проблема окремої людини або окремої спільноти. Це загальне питання, яке стосується кожного: прав людини, людської гідності насамперед.
Якщо ми будемо говорити про це тільки в окремі дні й підсвічувати тему дуже точково, ми не матимемо того результату, до якого хочемо прийти. Ми не будемо жити у вільному суспільстві, якщо триматимемо ці теми «під килимом» і діставатимемо їх лише тоді, коли це потрібно.
Ти окремо говориш про освіту молоді. Чому це так важливо?
Для мене зараз дуже важливим стає питання освіти — особливо освіти молоді. У мене вдома ростуть підлітки, і я бачу, як сучасне покоління ідентифікує себе, шукає себе через власні ідентичності. Вони повертають погляд всередину себе і починають вивчати себе ще з дитинства.
Мені дуже прикро бачити матеріали, які є повністю фейковими і дезінформаційними: мовляв, з дітьми не можна про це говорити, бо вони можуть «заразитися» або «стати» лесбійками, геями чи ще кимось. Багато людей досі перебувають у помилковому уявленні, що ідентичність можна підхопити від іншої людини.
Насправді проблема в тому, що багато людей нашого покоління і старших поколінь просто не мали цієї інформації. Вони розуміли, що щось відбувається, але не знали — що саме, як про це говорити і як безпечно проявляти себе.
Для мене найважливіше, щоб діти росли з розумінням своїх прав і свобод. І з розумінням того, що мої права і свободи закінчуються там, де починаються права іншої людини.
Мені здається, це також шлях до профілактики булінгу в школах та освітньому середовищі. Чим більше буде спокійної, інформативної, безпечної інформації, яку доносять едуковані люди, тим більше позитивних змін ми побачимо в суспільстві — і зараз, і в майбутньому.
HelpNowHUB працює з мігрантами, біженцями, представниками і представницями ключових спільнот. Що особливо вразливого є в ситуації ЛГБТІК+ людей, які мають міграційний досвід?
Союзницею ЛГБТІК+ спільноти я була багато років ще в Україні. Я була дотична до цієї теми, скажімо, не зсередини, але могла бачити ситуацію ззовні. Зараз я стала безпосередньо дотичною до цієї теми, тому що мої діти представляють ЛГБТІК+ спільноту: вони розповіли мені про це вже на території Польщі.
І тоді у мене виникло дуже багато питань: наприклад, щодо зміни імені, законодавчих моментів, вступу або невступу до освітніх закладів, зміни документів — не просто імені, а саме документів.
Мігранти тут перебувають у значно складнішому становищі. Спочатку потрібно узгодити всі нюанси за законами своєї країни, громадянами якої ми є, тобто в Україні вирішити ці питання. А потім узгодити це з польською документацією і польським законодавством — змінювати документи тут або діяти на підставі судових рішень.
Це дуже складний шлях.
Які бар’єри для ЛГБТІК+ мігрантів і мігранток ти бачиш зараз у Польщі та Україні?
Польща зараз, мені здається, тільки на початку свого складного шляху: з адаптацією судових рішень Європейського суду, з трактуванням і транскрипцією цих рішень. Система обліку людей і даних у Польщі фактично ще не готова для відображення таких юридичних змін — наприклад, зміни статі або імені особи, яке вже було зареєстровано.
Зараз ми маємо тільки дві опції — жінка або чоловік. Для реєстрації шлюбу також маємо: жінка і чоловік. І всі ці поля — метричні та інші дані — мають спочатку зазнати системних змін. Лише після цього можна буде говорити про те, як саме мігранти стикаються з цими процедурами і як отримуватимуть послуги.
Наскільки я розумію, у Польщі цей процес розпочато: офіційні органи обіцяють, що протягом 2026 року вже можна буде вводити змінені дані в систему, зокрема формулювання на кшталт «особа 1» і «особа 2». Це рух до більш загальних можливостей, щоб не лише цисгендерні чоловіки і жінки могли коректно відображати себе в офіційних системах.
Друге важливе питання — доступ до медичних послуг і гормональної терапії: чи буде це за власні кошти, чи в межах NFZ, наприклад для мігрантів, ми сьогодні не знаємо. І тому діти, які зараз перебувають у підлітковому віці — коли, можливо, був би найкращий момент починати гормональну терапію, — фактично стоять на паузі. Ми не розуміємо, чи буде можливість, розпочавши терапію, продовжити її за місяць. І чи буде така можливість при переїзді до іншої країни або поверненні в Україну.
У мене дуже багато неоднозначних питань щодо законодавства. В Україні зараз також переписуються і цивільний, і кримінальний кодекси, і там є багато складних моментів. Якщо говорити дуже загально, проблема починається ще з підходу, закладеного в Конституції і далі відображеного в цивільному кодексі: шлюб — це волевиявлення жінки і чоловіка.
Мені здається, це шлях не до демократичних цінностей. І Україна як молода держава, і Польща, яка теж торує свій шлях у Європі, мають складний історичний бекграунд щодо цієї теми. І водночас в обох країнах є дуже сильний внутрішній спротив.
Треба далі працювати в цьому напрямку: робити кампанії, ходити «в народ», змінювати суспільну думку, розмовляти навіть з повними антагоністами цієї позиції. Ми бачимо, як болісно реагують націоналістичні рухи в Україні і в Польщі, які вкладають у поняття шлюбу, сім’ї та розвитку нації саме традиційні цінності.
Це дуже провокативна тема. Але найважливіше для мене — доступ до рівних можливостей, рівних прав і можливості захистити себе як людину і свою гідність у будь-якій точці світу. Саме до цього мені хотілося б прийти ще за своє життя.
Що б ти хотіла сказати представникам і представницям ЛГБТІК+ спільноти, яким зараз важко, самотньо або болісно?
По-перше, разом ми сила. Ми не самі, і ніхто не буде покинутий наодинці зі своїми скрутними думками або в тяжкому становищі, якщо звернеться до нашої фундації HelpNowHUB. Ми завжди готові протягнути руку підтримки і відкрити своє серце.
А найголовніше побажання для всіх — це безпека. Безпека у всіх сенсах цього слова: від особистої до глобальної. І щоб кожна людина, кожен представник і кожна представниця спільноти могли добитися правди, захистити або відстояти свої права законним способом. І щоб це відбувалося швидше, бо судові процеси бувають дуже довгими.
Ти згадала, що сама консультуєш людей. Чого тебе навчають клієнти?
Для мене кожний контакт — це досвід і зона росту. Я консультую з певних вузьких питань, але кожна людина — це особистість. Для мене це можливість зазирнути в інший всесвіт.
Тому клієнти — це моя зона росту, моє постійне навчання. Я взагалі дуже стимулюю всіх навчатися різними способами. Як дитина приходить у цей світ і починає вчитися з усього — просто споглядаючи, слухаючи, запитуючи, — я використовую цей метод досі. І мені він дуже пасує.
Якщо говорити про фундацію як про «твою дитинку»: чи є мрія, яку дуже хочеться реалізувати?
У нас дуже широкий спектр діяльності. Я не можу сказати, що щось зовсім проходить повз нас: ми беремо участь і в культурних проєктах, і в тестуванні, і в популяризації української культури, і в протидії дезінформації. Основна наша діяльність — це, звичайно, питання спільноти.
Але найбільше мені, мабуть, хотілося б результативних соціальних кампаній у медіа — таких, щоб ми могли одразу побачити і відчути результати.
У моєму інформаційному просторі багато інформації. Але коли я виходжу за межі своєї бульбашки, розумію, що її все одно замало. Не вистачає відкритої інформації. Мені не вистачає великої кількості людей, які відкрито живуть зі своїми статусами — чи це ВІЛ-статус, чи можливість спокійно говорити про свою бісексуальність, чи про порушення прав, які часто залишаються завуальованими.
У нас зараз стільки кричущих справ і моментів, коли права відкрито порушуються, а всі ніби кивають і кажуть: ну окей, це ж стосується ЛГБТ-спільноти, тут можна зробити «знижку». Виходить, що всі рівні, але в якихось моментах — не дуже.
Для мене це, скоріше, мрія. Реалізувати її одним проєктом складно. Мені хочеться зміни суспільної думки. Фактично — зміни всесвіту.
І на завершення — короткий бліц.
Солідарність — це…?
Партнерство і безпечна підтримка. Коли я чітко розумію, що поруч є плече, яке підтримає, якщо я впаду.
Безпека — це…?
Безпека — це дім. У мене одразу така асоціація. Це простір, безпечний простір.
Твоя суперсила в роботі…?
Я чітко знаю, що я креативна, швидко знаходжу вихід із кризових ситуацій — і я в цьому молодець. Ще я енерджайзер, який підтримує багатьох людей — і особисто, і загалом. І я точно знаю, що я лідерка, за якою піде спільнота і підуть люди.
Чого ти хочеш побажати спільноті…?
Підтримки. Фінансової підтримки. Бо у нас дуже класна спільнота, у нас прекрасні люди. Нам просто не вистачає матеріальних ресурсів, щоб змінювати цей світ на краще. Кожного дня.
17 травня — це не лише дата в календарі. Це нагадування про те, що безпека, права і гідність ЛГБТІК+ людей не можуть бути «окремою темою». Це частина спільної розмови про суспільство, у якому кожна людина має право бути собою, отримувати підтримку і не залишатися наодинці.
***
Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.
