HelpNowHUB представила досвід підтримки українців на високорівневому заході RADIAN у Женеві

21 травня 2026 року в Женеві, у межах заходів Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я, відбувся високорівневий захід «Шляхи стійкості: історії, що змінюють відповідь на ВІЛ у Східній Європі та Центральній Азії»(“Journeys of Resilience: Stories shaping the HIV response in Eastern Europe and Central Asia”), організований Gilead Sciences та Elton John AIDS Foundation.

Захід був присвячений запуску RADIAN Impact Report — звіту, що підсумовує п’ять років роботи партнерства RADIAN у Східній Європі та Центральній Азії. Зустріч об’єднала представників глобальної охорони здоров’я, донорів, політиків, лідерів громадянського суспільства, партнерські організації та changemakers, чия робота допомагає змінювати підходи до профілактики, лікування й підтримки людей, яких торкнувся ВІЛ.

RADIAN з 2019 року підтримує локальні рішення, спрямовані на подолання бар’єрів до ВІЛ-сервісів, посилення ролі спільнот і сталі зміни в системах охорони здоров’я. Згідно з представленим Impact Report, за перші п’ять років за підтримки RADIAN майже 350 000 людей у регіоні отримали доступ до ВІЛ-пов’язаних послуг, понад 188 000 людей пройшли тестування на ВІЛ, а понад 37 000 людей, які живуть з ВІЛ, розпочали або відновили антиретровірусну терапію.

Серед запрошених RADIAN Changemakers була Юлія Голуб, координаторка сервісу HelpNow у HelpNowHUB Foundation Poland. У своєму виступі вона представила досвід HelpNowHUB Foundation та партнерів — Step by Step Foundation і Res Humanae Foundation — у підтримці українців, вимушено переміщених через війну, зокрема людей, які живуть з ВІЛ, та представників ключових спільнот.

Особливу увагу було приділено тому, що для людей, які перетинають кордони в умовах війни, безперервність лікування й доступу до допомоги не є чимось автоматичним. Вона залежить від довіри, безпечної навігації, зрозумілої інформації, рівної підтримки та партнерств, здатних швидко реагувати на реальні потреби людей.

«Для мене велика честь бути частиною цієї події та говорити від імені HelpNowHUB Foundation і наших партнерів. Наша робота почалася як екстрена відповідь на війну, але сьогодні це вже не лише про кризову допомогу. Це про сталий, community-led шлях назад до лікування, безпеки, довіри й надії. RADIAN допоміг зробити цю роботу не лише можливою в момент надзвичайної ситуації, а й більш сталою в часі — посиливши підтримку людей, які надто часто залишаються невидимими для формальних систем», — зазначила Юлія.

У своєму виступі Юлія підкреслила, що HelpNowHUB Foundation була заснована українськими жінками в міграції з ключових спільнот після початку повномасштабної війни. Робота організації виросла із сервісу HelpNow, створеного Альянсом громадського здоров’я як екстрена відповідь у перші місяці війни, коли тисячі українців були змушені заново вибудовувати доступ до безпеки, інформації та ВІЛ-сервісів за межами країни.

Від початку проєкту за підтримки RADIAN HelpNowHUB і партнери відповіли на 2 807 запитів від більш ніж 850 людей, посилили рівну навігацію та вибудували безпечніші маршрути перенаправлення з України до Польщі й по всьому світу — щоб люди не втрачали доступ до лікування в момент найбільшої вразливості.

Запуск RADIAN Impact Report став не лише можливістю відзначити досягнуті результати, а й важливим нагадуванням: прогрес у регіоні залишається крихким, а стала відповідь на ВІЛ потребує подальших інвестицій у локальне лідерство, рівну підтримку, cross-border підходи та сервіси, які залишаються поруч із людьми, найбільш заторкнутими епідемією.

«Разом ми сила — і ніхто не має залишатися наодинці»: інтерв’ю з Анною Арябінською

Напередодні 17 травня — Дня пам’яті померлих від СНІДу та Міжнародного дня проти гомофобії, біфобії та трансфобії — ми говоримо з Анною Арябінською, президенткою Fundacja HelpNowHUB. Це розмова про безпеку, гідність, права ЛГБТIК+ людей і роботу, яка починається з довіри. І про те, чому протидія гомофобії, біфобії та трансфобії є частиною ширшої теми людської гідності, безпеки і рівного доступу до підтримки.

Fundacja HelpNowHUB працює з людьми у вразливих ситуаціях, зокрема з мігрантами, біженцями, представниками і представницями ключових спільнот, а також людьми, які потребують соціального, правового та гуманітарного супроводу. У цій теплій розмові — про роботу, партнерство, особистий досвід, виклики і надію.

Аню, для тебе HelpNowHUB — це не просто робота. Як ти сама розповідаєш про те, чим займаєшся?

Фундація HelpNowHUB — це, скоріше, і мій дім, і моя дитина, і родина, і безпека. Це все, у що можна вкладати себе. Тому я часто розповідаю про свою роботу як про своє захоплення, свою мету, своє натхнення, але водночас і про свій біль.

Бо я щодня стикаюся з проблемами спільноти, про які ми не завжди можемо голосно говорити. Мало людей живуть з відкритими обличчями — ця тема досі стигматизована. А якщо людина має додаткові вразливості — наприклад, є ЛГБТІК+ людиною, мігрантом чи мігранткою або має інші складні обставини, — тоді про такі речі часто небезпечно говорити офіційно чи публічно, якщо ти не в безпечному просторі.

Для мене це зараз дуже болюча тема і велика проблема саме для нашої фундації. Ми стикаємося з багатьма зверненнями щодо порушення прав — і з боку працедавців, і в питаннях легалізації. Найскладніше те, що людей зі спільноти дискримінують явно, але зібрати докази ми не завжди можемо. А іноді, щоб зберегти людину і її безпеку, ми змушені діяти дуже анонімно, такими шляхами, які не дозволяють ідентифікувати клієнта чи клієнтку.

Тому для мене це і робота, і життя, і натхнення, і дуже великий шлях для росту.

Фундація вже не перший рік працює в Польщі. Чи пам’ятаєш момент, коли особливо відчула: «Ми точно потрібні»?

Звичайно. Це завжди приходить через зворотний зв’язок. Коли я відкривала фундацію — і досі — я багато консультую людей сама, щодня стикаюся безпосередньо з нашими клієнтами і нашою спільнотою.

Найважливіше — це момент, коли ти дивишся людині в очі, коли вона тримає тебе за руку або просто пише: «Аня, крім тебе, у мене нікого немає». І я дуже чітко розумію, що це не фігура мови. Це не просто вислів. Це означає, що людині справді немає до кого звернутися в цій країні — навіть просто, щоб її вислухали в хвилину болю, плачу, проблеми або, навпаки, радості.

Мені дуже важливо, коли у свята — День матері, День соціального працівника, День психолога — пишуть не тільки друзі чи люди, які знають мене як експертку, а й клієнти. Іноді це люди, з якими ми стикнулися один-два рази в житті, але для них це залишилося важливим назавжди.

Коли люди пишуть: «Ти врятувала мені життя» або «твоя фраза тоді вдихнула в мене життя», — саме в цьому я відчуваю найбільшу потребу існування такого сервісу, як наш.

У нас можна отримати підтримку онлайн, можна телефоном почути живий голос.За кожною онлайн-консультацією стоїть жива людина. І ми цим дуже пишаємося.

Ми говоримо напередодні 17 травня — Міжнародного дня проти гомофобії, біфобії та трансфобії. Чому, на твою думку, про гомофобію важливо говорити не лише всередині ЛГБТІК+ спільноти?

Це дуже важлива тема. Гомофобія, трансфобія і біфобія — це не просто проблема окремої людини або окремої спільноти. Це загальне питання, яке стосується кожного: прав людини, людської гідності насамперед.

Якщо ми будемо говорити про це тільки в окремі дні й підсвічувати тему дуже точково, ми не матимемо того результату, до якого хочемо прийти. Ми не будемо жити у вільному суспільстві, якщо триматимемо ці теми «під килимом» і діставатимемо їх лише тоді, коли це потрібно.

Ти окремо говориш про освіту молоді. Чому це так важливо?

Для мене зараз дуже важливим стає питання освіти — особливо освіти молоді. У мене вдома ростуть підлітки, і я бачу, як сучасне покоління ідентифікує себе, шукає себе через власні ідентичності. Вони повертають погляд всередину себе і починають вивчати себе ще з дитинства.

Мені дуже прикро бачити матеріали, які є повністю фейковими і дезінформаційними: мовляв, з дітьми не можна про це говорити, бо вони можуть «заразитися» або «стати» лесбійками, геями чи ще кимось. Багато людей досі перебувають у помилковому уявленні, що ідентичність можна підхопити від іншої людини.

Насправді проблема в тому, що багато людей нашого покоління і старших поколінь просто не мали цієї інформації. Вони розуміли, що щось відбувається, але не знали — що саме, як про це говорити і як безпечно проявляти себе.

Для мене найважливіше, щоб діти росли з розумінням своїх прав і свобод. І з розумінням того, що мої права і свободи закінчуються там, де починаються права іншої людини.

Мені здається, це також шлях до профілактики булінгу в школах та освітньому середовищі. Чим більше буде спокійної, інформативної, безпечної інформації, яку доносять едуковані люди, тим більше позитивних змін ми побачимо в суспільстві — і зараз, і в майбутньому.

HelpNowHUB працює з мігрантами, біженцями, представниками і представницями ключових спільнот. Що особливо вразливого є в ситуації ЛГБТІК+ людей, які мають міграційний досвід?

Союзницею ЛГБТІК+ спільноти я була багато років ще в Україні. Я була дотична до цієї теми, скажімо, не зсередини, але могла бачити ситуацію ззовні. Зараз я стала безпосередньо дотичною до цієї теми, тому що мої діти представляють ЛГБТІК+ спільноту: вони розповіли мені про це вже на території Польщі.

І тоді у мене виникло дуже багато питань: наприклад, щодо зміни імені, законодавчих моментів, вступу або невступу до освітніх закладів, зміни документів — не просто імені, а саме документів.

Мігранти тут перебувають у значно складнішому становищі. Спочатку потрібно узгодити всі нюанси за законами своєї країни, громадянами якої ми є, тобто в Україні вирішити ці питання. А потім узгодити це з польською документацією і польським законодавством — змінювати документи тут або діяти на підставі судових рішень.

Це дуже складний шлях.

Які бар’єри для ЛГБТІК+ мігрантів і мігранток ти бачиш зараз у Польщі та Україні?

Польща зараз, мені здається, тільки на початку свого складного шляху: з адаптацією судових рішень Європейського суду, з трактуванням і транскрипцією цих рішень. Система обліку людей і даних у Польщі фактично ще не готова для відображення таких юридичних змін — наприклад, зміни статі або імені особи, яке вже було зареєстровано.

Зараз ми маємо тільки дві опції — жінка або чоловік. Для реєстрації шлюбу також маємо: жінка і чоловік. І всі ці поля — метричні та інші дані — мають спочатку зазнати системних змін. Лише після цього можна буде говорити про те, як саме мігранти стикаються з цими процедурами і як отримуватимуть послуги.

Наскільки я розумію, у Польщі цей процес розпочато: офіційні органи обіцяють, що протягом 2026 року вже можна буде вводити змінені дані в систему, зокрема формулювання на кшталт «особа 1» і «особа 2». Це рух до більш загальних можливостей, щоб не лише цисгендерні чоловіки і жінки могли коректно відображати себе в офіційних системах.

Друге важливе питання — доступ до медичних послуг і гормональної терапії: чи буде це за власні кошти, чи в межах NFZ, наприклад для мігрантів, ми сьогодні не знаємо. І тому діти, які зараз перебувають у підлітковому віці — коли, можливо, був би найкращий момент починати гормональну терапію, — фактично стоять на паузі. Ми не розуміємо, чи буде можливість, розпочавши терапію, продовжити її за місяць. І чи буде така можливість при переїзді до іншої країни або поверненні в Україну.

У мене дуже багато неоднозначних питань щодо законодавства. В Україні зараз також переписуються і цивільний, і кримінальний кодекси, і там є багато складних моментів. Якщо говорити дуже загально, проблема починається ще з підходу, закладеного в Конституції і далі відображеного в цивільному кодексі: шлюб — це волевиявлення жінки і чоловіка.

Мені здається, це шлях не до демократичних цінностей. І Україна як молода держава, і Польща, яка теж торує свій шлях у Європі, мають складний історичний бекграунд щодо цієї теми. І водночас в обох країнах є дуже сильний внутрішній спротив.

Треба далі працювати в цьому напрямку: робити кампанії, ходити «в народ», змінювати суспільну думку, розмовляти навіть з повними антагоністами цієї позиції. Ми бачимо, як болісно реагують націоналістичні рухи в Україні і в Польщі, які вкладають у поняття шлюбу, сім’ї та розвитку нації саме традиційні цінності.

Це дуже провокативна тема. Але найважливіше для мене — доступ до рівних можливостей, рівних прав і можливості захистити себе як людину і свою гідність у будь-якій точці світу. Саме до цього мені хотілося б прийти ще за своє життя.

Що б ти хотіла сказати представникам і представницям ЛГБТІК+ спільноти, яким зараз важко, самотньо або болісно?

По-перше, разом ми сила. Ми не самі, і ніхто не буде покинутий наодинці зі своїми скрутними думками або в тяжкому становищі, якщо звернеться до нашої фундації HelpNowHUB. Ми завжди готові протягнути руку підтримки і відкрити своє серце.

А найголовніше побажання для всіх — це безпека. Безпека у всіх сенсах цього слова: від особистої до глобальної. І щоб кожна людина, кожен представник і кожна представниця спільноти могли добитися правди, захистити або відстояти свої права законним способом. І щоб це відбувалося швидше, бо судові процеси бувають дуже довгими.

Ти згадала, що сама консультуєш людей. Чого тебе навчають клієнти?

Для мене кожний контакт — це досвід і зона росту. Я консультую з певних вузьких питань, але кожна людина — це особистість. Для мене це можливість зазирнути в інший всесвіт.

Тому клієнти — це моя зона росту, моє постійне навчання. Я взагалі дуже стимулюю всіх навчатися різними способами. Як дитина приходить у цей світ і починає вчитися з усього — просто споглядаючи, слухаючи, запитуючи, — я використовую цей метод досі. І мені він дуже пасує.

Якщо говорити про фундацію як про «твою дитинку»: чи є мрія, яку дуже хочеться реалізувати?

У нас дуже широкий спектр діяльності. Я не можу сказати, що щось зовсім проходить повз нас: ми беремо участь і в культурних проєктах, і в тестуванні, і в популяризації української культури, і в протидії дезінформації. Основна наша діяльність — це, звичайно, питання спільноти.

Але найбільше мені, мабуть, хотілося б результативних соціальних кампаній у медіа — таких, щоб ми могли одразу побачити і відчути результати.

У моєму інформаційному просторі багато інформації. Але коли я виходжу за межі своєї бульбашки, розумію, що її все одно замало. Не вистачає відкритої інформації. Мені не вистачає великої кількості людей, які відкрито живуть зі своїми статусами — чи це ВІЛ-статус, чи можливість спокійно говорити про свою бісексуальність, чи про порушення прав, які часто залишаються завуальованими.

У нас зараз стільки кричущих справ і моментів, коли права відкрито порушуються, а всі ніби кивають і кажуть: ну окей, це ж стосується ЛГБТ-спільноти, тут можна зробити «знижку». Виходить, що всі рівні, але в якихось моментах — не дуже.

Для мене це, скоріше, мрія. Реалізувати її одним проєктом складно. Мені хочеться зміни суспільної думки. Фактично — зміни всесвіту.

І на завершення — короткий бліц.

Солідарність — це…?

Партнерство і безпечна підтримка. Коли я чітко розумію, що поруч є плече, яке підтримає, якщо я впаду.

Безпека — це…?

Безпека — це дім. У мене одразу така асоціація. Це простір, безпечний простір.

Твоя суперсила в роботі…?

Я чітко знаю, що я креативна, швидко знаходжу вихід із кризових ситуацій — і я в цьому молодець. Ще я енерджайзер, який підтримує багатьох людей — і особисто, і загалом. І я точно знаю, що я лідерка, за якою піде спільнота і підуть люди.

Чого ти хочеш побажати спільноті…?

Підтримки. Фінансової підтримки. Бо у нас дуже класна спільнота, у нас прекрасні люди. Нам просто не вистачає матеріальних ресурсів, щоб змінювати цей світ на краще. Кожного дня.

17 травня — це не лише дата в календарі. Це нагадування про те, що безпека, права і гідність ЛГБТІК+ людей не можуть бути «окремою темою». Це частина спільної розмови про суспільство, у якому кожна людина має право бути собою, отримувати підтримку і не залишатися наодинці.

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.