Місяць: Липень 2023

ВІЛ після початку АРТ

Антиретровірусна терапія (АРТ) – це ефективний спосіб зупинити розвиток ВІЛ-інфекції в організмі людини, максимально знизити кількість вірусу та повернути кількість клітин імунної системи до показників, що дозволяють імунній системі нормально функціонувати. Це захистить від розвитку такого серйозного ускладнення, як опортуністичні інфекції – токсоплазмоз, цитомегаловірус, туберкульоз.

Сьогодні #HelpNowPL хоче докладніше розібрати, як саме працює АРТ та що відбувається з ВІЛ під час прийому АРТ.

АРТ починає працювати з першого прийому препаратів.

Вірусне навантаження під час приймання АРТ

● Насамперед, АРТ запобігає виробленню нових вірусів в клітинах CD4, інфікованих ВІЛ. Вірусне навантаження може знизитися на 90% протягом кількох перших днів після початку АРТ і на 99% протягом перших тижнів.

● Потім, у найближчі декілька місяців, вірусне навантаження продовжуватиме зменшуватися.

● У більшості людей вірусне навантаження стає невизначеним протягом 1-3 місяців. Швидкість зниження вірусного навантаження також залежить від початкового вірусного навантаження, яке було на момент початку АРТ.

CD4 під час приймання АРТ

● АРТ припиняє роботу інфікованих клітин CD4, тому в імунної системи з’являється шанс для природного відновлення.

● Оскільки вірусу стає менше, імунна система уповільнює виробництво надмірної кількості клітин CD4.

● Припинення надвиробництва CD4 – це добре.

● АРВ-препарати безпосередньо не збільшують CD4, але вони допомагають створити середовище, в якому кількість CD4 може зрости до вищого й безпечного рівня.

● На відміну від вірусного навантаження, кількість клітин CD4 зазвичай росте повільніше. Найактивніше зростання відбувається протягом перших 6-12 місяців, і протягом другого року кількість клітин CD4 також зростає. Якщо рівень CD4 досягає 500 клітин, то це вже вважається нормальним, але навіть якщо цей показник нижчий, все одно ризик ускладнень, пов’язаних з ВІЛ, різко зменшується.

● За умови високої прихильності одна й та ж схема АРТ може бути ефективною протягом багатьох років. Кількість CD4 також може продовжувати зростати щороку, навіть після десяти років терапії.

АРТ починає працювати вже протягом перших годин. Це набагато швидше, ніж можна собі уявити. Вірусне навантаження падає різко і швидко – в три етапи.

Перший етап – 1-2 дні: АРТ блокує реплікацію ВІЛ в активних інфікованих клітинах CD4. Оскільки ці клітини живуть тільки 1-2 дні, протягом декількох днів вірусне навантаження падає на 90%.

Другий етап – 2-3 тижні: у найближчі декілька тижнів вірусне навантаження продовжує падати, хоча й менш різко. Після декількох тижнів вірусне навантаження зазвичай знижується на 99% або навіть більше.

Третій етап – до 12 тижнів: якщо вірусне навантаження не визначається після місяця на АРТ, протягом наступних місяців воно буде продовжувати падати. У більшості людей вірусне навантаження досягає невизначеного рівня протягом 3 місяців.

Висока прихильність має ключове значення. Ліки можуть діяти тільки в тому випадку, якщо їх приймати правильно. Основна мета АРТ – зменшити вірусне навантаження до менш ніж 50 копій/мл. Таке вірусне навантаження називається невизначеним. Після того як вірусне навантаження досягає цього рівня, воно може залишатися невизначеним протягом багатьох років. Доки людина правильно приймає АРВ-препарати, ймовірність того, що вірус виробить резистентність, дуже низька. Зазвичай чутливість тестів на вірусне навантаження – 50 копій/мл, хоча вірусне навантаження може впасти значно нижче цього значення. У багатьох людей вірусне навантаження падає до менш ніж 5 копій/мл, в інших вірусне навантаження не визначається навіть за чутливості тесту 1 копія/мл. При такій мізерній кількості вірусу в крові ВІЛ вкрай складно передати іншій людині. Це ще одна причина почати АРТ – знизити ризик передачі ВІЛ практично до нуля.

Кількість CD4, за якої слід починати АРТ, поступово збільшувалась: спочатку з 200 до 350, потім до 500. У 2015 році АРТ почали рекомендувати кожному пацієнту з ВІЛ, незалежно від кількості CD4 задля збереження цілісності імунної системи й підвищення прихильності до АРТ.

АРТ кардинально змінила прогнози для людей з ВІЛ. Понад 20 років досвіду доводять, що АРТ – це ефективно і безпечно. Таким чином, АРТ – найбільш важлива частина комплексної допомоги ВІЛ-позитивним людям, яка допомагає продовжити їм життя та покращити його якість.

Ви можете звернутися за допомогою та додатковими питаннями до нашого Польського Хабу – HelpNowPl, який зараз працює спеціально для громадян України з ключових спільнот, що були вимушені покинути свої домівки у зв’язку з війною та нині знаходяться в Польщі.

Якщо ви потребуєте інформації, щодо необхідного лікування, тестування, медичної допомоги, юридичних та соціальних питань або вам необхідні послуги перекладу або соціальний супровід до установ, психологічна допомога:

телефонуйте за номерами наших інфоліній:

+48 539 652 831 Анна-Надія

+48 786 640 460 Аліна

+48 721 752 114 Віта

+48 571 850 855 Анна

Пишіть нам в Telegram https://t.me/+BSIMGdN3WT41MTVi

Telegram чат для спілкування TogettherUAplusUS https://t.me/+IEz1D-kCwTZiNjUy

Онлайн консультація лікаря https://help24.org.ua/uk/doctors/126?hasavailableconsultation=true

Ми готові надати вам інформаційну та психологічну підтримку!

Ви можете знайти додаткову та більш детальну інформацію на нашому сайті https://helpnow.aph.org.ua/

АРТ – антиретровірусна терапія, поєднання трьох і більше препаратів, які перешкоджають розмноженню ВІЛ та зупиняють подальший розвиток захворювання.

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини.

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ – захворювання, спричинене ВІЛ, проявляється розвитком різноманітних захворювань при зниженні захисних сил організму.

CD4-ЛІМФОЦІТИ – клітини імунної системи, які допомагають правильно організувати реакцію організму на збудника захворювання, основна мета ВІЛ.

ВІРУСНЕ НАВАНТАЖЕННЯ – кількість ВІЛ у крові.

ІМУННА СИСТЕМА – сукупність великої кількості різних клітин та вироблюваних ними речовин, основним завданням яких є захист організму від збудників захворювань та неправильно працюючих усередині нього клітин.

ОПОРТУНІСТИЧНІ ІНФЕКЦІЇ – захворювання, що розвиваються у ВІЛ-інфікованої людини на тлі зниження імунітету.

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Я з України, з Києва. Мене звуть Андрій (ім’я змінено на прохання клієнта), я адміністратор сервісу HelpNow у німецькому хабі. Я перебуваю в Німеччині з березня 2022 року. Знання німецької в мене не було. Як я сам бачу своє завдання: насамперед заспокоїти людину, яка звертається до нас за допомогою. Вона не знає, як їй діяти, не знає, як знайти те, що їй необхідно.

Відповідно, крок 1: клієнта заспокоїти, крок 2: надати йому чіткий алгоритм дій у тому, щоб він розумів, що потрібно зробити; крок 3: підготувати його до візиту до лікаря; та й крок у 4: супроводити його (у тому випадку, якщо він цього потребує). Я маю на увазі онлайн під час його перебування у лікаря.

Я у Німеччині сам як переселенець. Моя адаптація відбувалася не особливо помітно, тобто добре. У всьому швидко розібралися. Разом із сім’єю я виїхав з України й в новій країні застосовував свій досвід, який здобув в Україні, а саме – вирішення завдань та вибудовування алгоритмів для того, щоб знайти вихід та вирішення ситуації. Нас запросила у своє місто дуже хороша людина, дуже хороший друг нашої родини. Нам знайшли житло і після приїзду все вже було для нас підготовлено.

Ми живемо у дуже добрих людей – у німців. У нас із ними дружні стосунки. Тому адаптація пройшла непомітно не тільки для мене, а взагалі для всієї моєї родини: для дружини, для тещі, для сина.

Сам я теж звертався до медиків у Німеччині. Складнощів, як на мене, немає.

Усе відбувається вкрай чудово, дуже мобільно. Тут я можу сказати, що мені з лікарем пощастило. Йому можна передзвонити, можна поспілкуватися, можна домовитися про запис.

Тоді коли потрібно було отримати щеплення від ковіда, я до сімейного лікаря звернувся: прийшов, зробили укол – і все.

Як вийшло, що я знайшов такого лікаря? Мені його порекомендували, ще коли я їхав до Німеччини. Я вже знав, до кого я звертатимуся. Але тут я можу ще додати, що виходячи з того, які відгуки роблять наші клієнти, насправді трапляються вкрай жалісливі лікарі з розвиненим почуттям емпатії. Вони вдаються в історію клієнта та від початку до кінця допомагають їм. Але я звернув увагу, що це найбільше стосується дітей із діагнозами, які входять до нашої спеціалізації. Але бувають випадки, коли клієнтки кажуть, що лікар вкрай посередньо до них ставився.

Тут важливою є комунікація з нашими клієнтами. Я їм рекомендую ДУЖЕ добре підготуватися до візиту до лікаря. Бути проактивним, не чекати доки лікар щось запитає. Попередньо варто зателефонувати до нашого перекладача, пояснити всі свої медичні проблеми для того, щоб перекладач вже був готовий до прийому у лікаря. Тоді й візит до лікаря проходить більш-менш добре.

Тут може бути лише проблема з записом, якщо клієнту необхідно зробити УЗД, рентген, або томографію. Це все робиться не так, як і в Україні. Якщо в Україні це можна зробити це все в рамках одного тижня, то тут терміни набагато більші, і нашим людям це важко зрозуміти. Я спілкуюся з німцями й для них є норма зробити УЗД за 2 місяці. Для нас це якось дикувато, бо у Києві ми могли прийти у понеділок, дізнатися про те, що нам необхідно зробити УЗД, і ми його у вівторок робимо. Ну, тут правила інші й тут страхова медицина.

Складнощі можуть бути також на рівні самої людини – зі ставленням людини до життя, в принципі. Знову ж таки – проактивність. Якщо людина припускає, що за неї тут хтось щось робитиме, і відповідно покладає свої очікування на інших, то буде складно. Тут країна інша і треба бути активнішим і тоді все буде добре. Якщо людина до цього ставиться не серйозно, наприклад, не вчасно приїжджає на прийом до лікаря. Те, що можна в Україні, тут не бажано. Німці не люблять, коли спізнюються до лікаря.

Ми завжди поруч, але попереджаємо клієнта про те, що він має прибути вчасно, бажано заздалегідь, хоча б за 15-20 хвилин.

Навіть виходячи з місцевості, коли людина приїжджає, вона не бачить такої клініки, які є у Києві. Це може бути якась стара офісна будівля. Клініка може знаходитися на одному з цих поверхів. Поверхи у Німеччині рахуються по-іншому. Тому людині потрібно приїхати заздалегідь, все це знайти, зателефонувати перекладачеві.

Проактивні клієнти/клієнтки так і роблять.

У нас була одна практично невидюча клієнтка із десятивідсотковим зором. Ми повідомили їй адресу, де буде прийом у лікаря, і вона за день раніше приїхала на місце та проклала маршрут. От тільки вона проклала його не на карті, а зробила це фізично – дійшла до кабінету, зрозуміла, скільки часу займає шлях, і наступного дня приїхала вчасно. Якщо людина робить так, то все добре.

Таким чином, суттєва проблема – це безвідповідальне ставлення клієнта до того, щоб своєчасно потрапити до лікаря й отримати ту послугу, яку він хоче.

Рекомендації тим людям, які ще в Україні і збираються виїжджати: взяти з собою якнайбільше препаратів АРТ чи ЗПТ (дивлячись, які людині потрібні). Тому що з алгоритмом дій проблем тут жодних не буде. Але може стати проблемою отримання страховки. І на самому початку нашої діяльності основною проблемою була саме ця страховка. На той момент її можна було отримати в нормальні терміни у Sozialamt. З липня місяця минулого року все перейшло в Джобцентр, і люди отримували страховку з відстрочкою. У деяких землях через два тижні, а деяких – через два місяці.

Проактивний варіант – це самостійно брати контакти, адреси страхових компаній, приїжджати туди й наполягати на тому, що потрібна страховка. Тоді дадуть номер страхового поліса. Цього достатньо для того, щоб прийти до лікаря на прийом.

Таким чином, найголовніше – взяти з собою препарати АРТ хоча б на три місяці, якщо ЗПТ – на максимально можливий термін, якщо є інші хронічні хвороби – так само із запасом. І також важливо приходити не з баночками, а з медичними виписками, бажано навіть перекладеними. У такому разі терапію можуть видати на довше, якщо лікар бачить медичну виписку.

Минулого року було дуже багато звернень клієнтів із перериванням АРТ. Тобто, навіть траплялися випадки, коли клієнт дзвонив і говорив: «Здрастуйте, я вже 3-4 місяці не приймаю АРТ, чи могли б ви мені допомогти?» Причина таких переривань здебільшого – сама людина, саме у її неактивній позиції. Навіть якщо людина виїхала з України, то здебільшого контакти із соціальними працівниками та лікарями з України залишаються. Контакти нашого Хаба та сервісу практично від початку знали як соціальні працівники, так і інфекціоністи, оскільки на робочих зустрічах з інфекціоністами говорять про те, куди звертатися пацієнтам, які поїхали за кордон.

Зараз, дякувати Богу, усе усталилося – клієнти дзвонять своєчасно. Рекомендую не відкладати візит до лікаря, бо й необхідно регулярно здавати аналізи CD4 і на вірусне навантаження. Важливо, щоб людина налагодила контакт із лікарем і щоб була можливість приїхати, здати аналізи, сказати їй яку схему приймає і на скільки днів залишилося, та й призначити наступний візит, щоб не було переривання.

Про продовження роботи сервісу після року роботи.

Я думаю, що ця допомога у будь-якому разі потрібна. Тому що навіть за кількістю первинних звернень я дивлюся, то і первинні звернення є, і повторні звернення. Клієнти, які раніше зверталися до нас, вони все одно дзвонять, вони цікавляться не лише медичними послугами, а й соціально-побутовими. У клієнтів бувають конфлікти з орендарями, із сусідами. Важливою є наявність послуги соціально-психологічного супроводу, щоб тут не наламали дров і не вступали в такі відверті конфлікти з орендодавцями, не зверталися до поліції на своїх сусідів, а вирішували спокійно всі питання.

Основне завдання кожної людини – бути спокійною, бути в гармонії з собою та оточуючими. Але не всі можуть знайти в собі сили впоратися із цим самостійно. А в деяких таких сил немає і їм необхідний або психолог.

Є клієнти, житло яких зруйноване та повертатися їм нікуди. Було б актуально та корисно зайнятися питанням відшкодування за зруйноване житло. Розробити алгоритм, яким чином таким клієнтам займатися питанням відновлення та відшкодування за зруйноване майно на території України, ще будучи в Німеччині. Це можуть бути питання майна, а також це може бути втрата – батька, брата, близької людини, яка загинула на війні та пов’язана з цим одержання відшкодування, пов’язаного зі смертю близького. Це можуть бути питання, пов’язані з отриманням спадщини, наприклад, людина перебуває в Німеччині, у неї померла близька людина на території України, людина не може у шестимісячний термін звернутися до нотаріуса. То можна було б людині, але в кожному та індивідуально взятому кейсі пропонувати ті чи інші послуги. У мам постають питання, пов’язані з аліментами. Можна тут допомагати розв’язувати їхні проблеми, перебуваючи в Німеччині, адже ці проблеми таки перебувають в Україні, бо тато перебуває там, і якщо тато не платить аліменти, яких клієнтка потребує, можна це робити звідси.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB допомагає знайти вихід

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Мене звуть Галина [ім’я змінено], я з Києва. Нині живу в Німеччині, у землі Саар. Приїхала сюди у серпні 2022 року. Мене діти змусили виїхати, а так я залишилася б у Києві.

Так склалося, що я приїхала сюди, а мої діти – в іншій країні. Коли почалася війна, я відправила їх до своєї сестри. Але я відновлюю документи, щоби поїхати до них. Мене вивозили з України і вони допомагають з відновленням документів.

АРТ приймаю із 2018 року. Про вірус дізналася, коли була вагітна. З того часу й приймаю. Тому на момент виїзду я мала препарати.

Перед тим мені моя знайома з Польщі надіслала посилання на сайт HelpNow. Вона написала, що це дуже добрі волонтери. І ось я звернулася. Коли я приїхала сюди до Німеччини, то познайомилась із волонтеркою Ларисою. Вона мені допомогла знайти лікаря. Взагалі вона поставилася з великим розумінням, що було дуже важливим для мене. Я не чекала такого. У Києві такого не було, соцпрацівники нікого не супроводжували.

Тут у мене взяли аналізи та виявили гепатит С, хоча в Україні я теж здавала, але гепатит не виявляли. Навіть у виписці медичної української вказано, що немає гепатиту.

На прийом до лікаря мене записала Лариса, потім просто написала куди і коли приїхати. На прийомі в лікаря зі мною була перекладачка, яку знайшла Лариса. Німецький лікар глянув на препарати, які я приймала в Україні, і сказав більше не приймати їх, оскільки це, за його словами, для людей, які мають померти. Мені він виписав інші.

Лариса регулярно дзвонить мені й питає, як у мене справи, чи я вже вийшла на роботу, чи була у лікаря, чи здавала аналізи. Так, я вже працюю в Німеччині. І я постійно на зв’язку з Ларисою.

Коли я дізналася про гепатит, я взагалі думала, що я накладу на себе руки. Лариса та Ольга заспокоювали мене, розповідали, що це лікується. Вони мені дзвонили щодня, а я весь час плакала. Я вже вмирати взагалі збиралася. подзвонила дітям, попрощалася з ними, сестрою.

Але я вже пройшла лікування від гепатиту, і скоро їду здавати контрольні аналізи. Все безкоштовно для мене було, страховка сплачує. Почуваюся добре, навіть погладшала на 9 кг.

Я дуже вдячна Ларисі! Я її не бачила ніколи, але я готова її обійняти та поцілувати, чесно! З нею можна просто поговорити, вона заспокоїть. Адже тут щокроку зустрічаєшся з труднощами. Насамперед через іншу мову.

Мені ще потрібно знайти стоматолога. І займаємось відновленням документів, щоб діти могли приїхати до мене до Німеччини. Депортувати їх можуть до України, але не до Німеччини. Добре, що є такі чудові люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися. Я таких психологів та допомоги ніколи в житті не зустрічала.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Моє ім’я Людмила. Я з Дніпра, а зараз мешкаю в Ганновері, Німеччина. Сюди я приїхала перший раз 15 березня 2022 року провідати доньку. У мене в принципі було рішення їхати з України, я була дуже налякана. Я розуміла, що не живу! Але як лишити все? Страшно було. Сюди поїхала донька сюди з онуками, а я випадково. Я була в Польщі в інших справах, і один приятель запропонував підвести до Ганновера. Загалом я вирішила на годинку заскочити до дітей та онуків, хоча б поцілувати в голову та повернутися додому. Але цей день розтягнувся у мене на 11 днів, і я зрозуміла, що мій дім там, де моя сім’я.

Потім я повернулася в Україну буквально на два тижні, бо працювала, а на мені багато було зав’язано (клієнти, проєкти), адже я була керівником. Приїхала, передала справи і знову повернулася до Ганновера (це вже був квітень 2022). Мені тут дуже пощастило. Я не проходила через табір, у нас одразу був будинок за містом, за який ми не платили. Також ми не сплачували за комуналку, а та жінка, яка нам дала його, допомагала ще й продуктами. За кілька місяців у мене вже була своя окрема квартира. Допомогу для біженців теж відносно швидко оформили – 5 місяців, що для Німеччини швидко.

А 4-5 місяців треба було якось прожити. З собою я взяла велику кількість таблеток, але я розуміла, що тут мені потрібно вбудовуватися в медичну систему, тому що будь-якої миті можуть з’явитися якісь супутні захворювання.

Страховки спочатку у мене не було, але у соціальній службі дали направлення, яке покривало звернення до інфекціоніста. Тут система в принципі схожа на українську: обов’язковий сімейний лікар, без якого ти взагалі нікуди не потрапиш. Лікаря бажано знайти російськомовного, бо складно з перекладачами. Спочатку я була трохи в розпачі, але допомогла одна колега, яка працює в польському хабі. Мені вона дала контакти німецького хабу, де мене потім перенаправили до адміністратора землі, де живу. І я реально себе відчула КЛІЄНТОМ. І я зрозуміла ЯК треба працювати.

Мені дуже хотілося почути хоч якісь добрі слова. Тому я часто дзвонила адміністратору німецького хаба, Оксані. Я була настільки розгублена в той час, що варто було лише почути її спокійний голос, і на душі легшало.

Я з нею обговорювала всі медичні питання та інші питання, де потрібна була допомога. У HelpNowDe допомагали мені записуватись на прийом до лікаря. На розмову по телефону мене б вистачило рівно на перші дві-три фрази. Тож потрібна була допомога.

Був ще один випадок. Була підозра, що тромб відірвався, піднялася температура. Я почала дзвонити Оксані, а це був вихідний день. А тут у Німеччині панічний страх викликати швидку, бо ти систему не знаєш. Тільки в чатах і пишуть: «приїхала швидка, виставили штраф у 800-1000 євро», і ти не розумієш, чи варто викликати та чи тобі насправді так погано.

Але Оксана як лікарка сказала: «Негайно викликай швидку». Коли я дзвонила у швидку, ми спілкувалися з нею на гучному зв’язку, і Оксана була перекладачем. Так само, через гучний зв’язок, вона перекладала, коли приїхала швидка, яка мене госпіталізувала.

Щодо АРТ – тут я показала свої банки лікареві, і вона мені поміняла на інший препарат та виписала мені дитяче дозування. Я лікареві відразу сказала, що мені не підходить, я таке пити не буду. Але лікарка мене не послухала, сказала, що в них такі протоколи. Я знайшла потім іншого лікаря, і він мені вже виписав, як треба. Щиро кажучи, завдяки дівчатам із цього проєкту!

До мене зараз звертається дуже багато українців у Німеччині, зокрема ті, що бояться дискримінації. Хтось живе у селі та переживає про те, що про проблему дізнаються сусіди. Бояться аж до того, що готові виїхати до України чи покинути терапію.

У Німеччині є список захворювань, про які ти зобов’язаний повідомляти, і у цей список ВІЛ не входить. Коли мене привезли на швидкій, вони стали запитувати мене про захворювання, чи є гепатит. Я сказала про ВІЛ і все було нормальною.

Німці повільні, і в них все дуже повільно та спокійно. Тут навіть у чергах люди стоять тихо і ніхто нікого не квапить. Так само з документами в Джобцентрі. Я кажу, що я без допомоги вже 4 місяці, а мені відповідають, що все знаходиться на стадії обробки і треба чекати.

Ще хороша порада – відразу починати вивчати мову.

І найголовніше – не боятися. Ось реально не боятися, адже тут взагалі не привід тобі відмовити у будь-яких послугах через те, що ти з України. До всіх однакове ставлення.

Зараз ми створили тут нову організацію – PlusUkrDe для підтримки, спілкування. У Ганновері вже зібрана група взаємодопомоги і було 6 зустрічей. Ми зустрічаємось на природі і наші зустрічі дуже насичені і корисні. Це дуже важливо, коли є спільнота і вона жива. Це люди, з ким ти можеш поговорити і на кого ти можеш спертися, і тоді реально легше жити. Я допомагаю іншим і тим самим допомагаю собі, навіть якщо зустрічаються важкі клієнти. І все одно я почуваюся тут клієнткою, і навіть коли їжджу в Берлін на якісь зустрічі. Це реальна рука взаємодопомоги. Це дає сили.

Я ще в Україні грала в театрі, і зараз в Німеччині ми організувались і також граємо в театрі – плейбек, зустрічаємось в Берліні, в Ганновері. Дівчата з якими я грала в театрі в Україні також приїздять до нас зараз з Норвегії, Великої Британії, з інших міст Німеччини і ми влаштовуємо такі заходи тут в Німеччині. На наші заходи ми запрошуємо учасників групи взаємодопомоги.

Коли я сюди приїхала, закрила усі свої проєкти. Я думала, що більше в цю допоміжну професію взагалі не піду. Думала, що я подорожуватиму, гулятиму в лісі, кататимуся на велосипеді. А потім я зрозуміла, що я не можу без цього.

Що варто було б додати до послуг сервісу – інтеграція. Що я маю на увазі: наприклад, збирати гурти з німецьких та українських жінок, щоб хоча б запозичити щось з побуту, якісь правила, навіть якісь свята.

Я зараз досліджую, як вони святкують, бо я тут живу. Православний Великдень, наприклад, я теж відзначатиму. У тому числі для того, щоб діти не забули про своє коріння.

Україна переможе, а як бути далі? Я планую тут залишатися, але я не знаю, чи вийде. Я не знаю мови, в Джобцентрі мені про це ніхто не говорить. Потрібна якісна консультація експерта, якому я можу сказати правду, щоби мені розповіли, що мені для цього треба зробити, куди піти працювати.

Хочу розуміти, ЯК інтегруватися в німецьке суспільство, щоб почуватися більш-менш нормально.

Я вважаю, що робота сервісу потрібна й її обов’язково продовжувати! Війна в Україні триває, люди все одно їдуть. А вони потребують супроводу, допомоги куди звертатися. Це для нас ДУЖЕ важливо. Я спілкувалася з евакуйованими українцями тут. Усі кажуть: це єдиний проєкт, спрямований на евакуйованих людей. Решта проєктів спрямована на роботу з Україною.

Це я за своєю природою позитивна людина. А скільки людей з депресіями, скільки людей просто ось із петель витягують, бо багато людей дивляться вже у бік України, хоча там вони гірше жили. Тут вони мають житло, їхні діти ходять до школи, мають кошти на їжу та інші потреби. Тобто в рази краще.

Я дуже, дуже хочу подякувати цьому проєкту, адміністраторам! Вони справді розуміють, що від зміни місця у людини проблем стає дедалі більше.

Я відчуваю, що мене видно, про мене думають!

Наприклад, коли мені надіслали цю посилку з продуктами, а перед цим надіслали анкету заповнити якісь продукти потрібні, то в мене було таке почуття, що я «хліба білого недоїдала»… У мене було стільки радості, коли я їхню посилку розпаковувала, ось як від матері … коли прийдеш до мами в гості, вона тебе годує, хоча ти начебто не голодний.

Це круто, тому працюйте наскільки можна довше. Це мої побажання.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Еміграція і стосунки з близькими людьми

Через війну мільйони українців залишили свої домівки. #HelpNowPL вже багато писав про адаптацію, але вимушена еміграція принципово відрізняється від бажаної та запланованої. Сьогодні Польський Хаб продовжує розглядати цю тему. Разом зі складнощами особистісними, виникають питання міжособистісних стосунків. Чому після переїзду взаємовідносини у сім’ї можуть псуватися, а старі конфлікти загострюються? Як зберегти контакт із партнером? Як втримати міцний зв’язок із тим, хто залишився вдома? Та як допомогти в адаптації дітям?

Багато хто каже, що після переїзду дуже погіршилися стосунки з партнерами. З’явилися непорозуміння, відчуження та загострилися старі конфлікти. Люди, що виїхали і ті, хто залишився, знаходяться під впливом сильного стресу. Базова потреба у стабільності, у безпеці порушена, не кажучи вже про інші потреби. Стрес і напруга виснажують і роблять людей уразливими та роздратованими. Вибудовування нових опор та задоволення базових потреб потребує багато ресурсу, і якщо сюди додати нестачу сну, недостатність соціальної підтримки, нерівномірний розподіл побутового навантаження (жінки та чоловіки змушені взяти на себе всі функції одразу: побут, роботу), відсутність якісного відпочинку, то вимальовується не дуже приємна картина.

Кожна людина має так званий контейнер емоцій. Це наша можливість сприймати та обробляти свої емоції та емоції інших людей. І цей контейнер у кожного з нас зараз до країв заповнений нашими переживаннями. А з іншого боку, є велика потреба у розміщенні своїх емоцій десь поряд із близькою людиною. Наприклад: Я не можу впоратися зі своїми емоціями та йду до тебе, щоб ти мене заспокоїв. Для іншої людини це виглядає приблизно так — мені б свої емоції обробити та заспокоїтися, а ти приходиш зі своїми, які мені просто нема куди помістити.

Як же зберегти стосунки з партнером/партнеркою?

По-перше, розуміти ситуацію з контейнером партнера. Припустити, що він/вона хоче зрозуміти, допомогти, підтримати, але не може. Дбайливо ставитися один до одного, намагатися спокійно, без претензій говорити один з одним, надавати підтримку – таку, яку ви можете зараз дати, і з вдячністю приймати те, що може дати партнер. Щоб зберегти міцний зв’язок, намагайтеся берегти почуття один одного, будьте чесні з собою та партнером, вибирайте прямі способи комунікації, а також намагайтеся проводити більше часу у спілкуванні «очі в очі». Це може бути онлайн побачення – гарно одягніться, приготуйте вечерю, запаліть свічки, сядьте та поставте перед собою комп’ютер і… зустрічайтесь.

Також в онлайні можна робити багато різних речей: готувати разом, займатися спортом, загальним хобі, читати один одному, дивитися фільм та обговорювати його, розповідати про свій день. Гуляйте вулицями і показуйте вашому партнеру те, що бачать ваші очі, робіть приємні сюрпризи і вірте, що незабаром ви обов’язково зустрінетесь і впадете в його/її обійми.

Дуже важливі питання стосуються тих людей поряд з нами, які ще не є дорослими та самостійними та потребують нашої підтримки. А саме, як допомогти дітям адаптуватися до вимушеної еміграції?

Насамперед необхідно підкреслити слово «адаптуватися» — не «звикнути», «перетерпіти», «змиритися», а саме «адаптуватися». І це має бути свідомим завданням. Адаптація (вона ж – пристосування, звичка) – це зміни живого організму, що дозволяють йому краще вижити в умовах існування. Щоб допомогти своїй дитині адаптуватися на новому місці та знизити наслідки стресу від різкої зміни звичного життя, необхідно мати на це сили, власні способи самопідтримки та уважність до процесів, що відбуваються як з вами, так і з дитиною. Проведіть «інвентаризацію» всього того, що може бути вам підтримкою в чужому середовищі. Можливо, це нове кафе на розі, де атмосфера нагадує ту, що була у вашому місті. Або той самий шампунь, яким ви користувалися вдома, тощо. Прагніть знайти речі, які допоможуть вам відчувати безпеку. По можливості, облаштовуйте простір під ваші потреби, навіть якщо це одна кімната або лише одна шафка. Важливо, щоб те, чим ви користуєтеся, було зручним та не викликало дискомфорту. Те саме зробіть і для дитини. Дозвольте йому розвісити малюнки на свій розсуд, виділіть шафку для його іграшок та особистих речей, дайте можливість підлаштувати під себе існуючий простір. Дбаючи про свою психологічну адаптацію, по-перше, ви отримуєте сили допомагати іншим, зокрема своїй дитині. По-друге, цим ви показуєте приклад поведінки у нових обставинах. Дитина дуже ретельно зчитує ваш стан і спирається у своїх реакціях на свого значущого дорослого. Тому для зниження у малюка тривоги перед невідомим, страху нового колективу, болю від втрати звичного способу життя, діліться насамперед своїми переживаннями та як саме ви з ними справляєтесь. І для маленької дитини, і для підлітка важливо почути, що почуття, які вона відчуває, є нормальними і ви їх поділяєте.

Реакцією організму на стрес, який перенесла дитина в результаті переїзду, дуже ймовірно може бути зниження імунітету. Особливо це стосується дітей дошкільного віку, адже формування імунітету в уьому віці дуже активне. Часто ми бачимо, що малеча, як тільки йде у садок, спочатку часто хворіє, а потім імунітет пристосовується до колективного. На тлі зміни оточення та зниження імунітету, дитина може почати часто хворіти. Це може бути таким адаптивним етапом, способом дитини справлятися з ситуацією, головне в цьому – знайти способи самопідтримки, побудувати алгоритм, у якому буде місце та час, коли дорослий піклується про себе. Адже вигорівши, допомогти залежним від вас дітям неможливо.

Ще однією нормальною реакцією на нові обставини, на переїзд, що не планується, на втрату особистих речей, зв’язків, контактів є агресія. Діти можуть по-різному її проявляти: малюк вередує, підлітки досить чітко артикулюють ненависть до оточуючих, можливо навіть до близьких. Важливо за агресивним «монстром» побачити дитину, яка переживає біль та почуття безсилля. Можливо, навіть вам самим ці почуття знайомі – і тоді дуже корисно говорити про це з дитиною, допомагаючи зрозуміти, що з нею відбувається. Із практичних речей – добре, якщо вдасться організувати малечі власну «нірку», місце, де вона буде у своєму коконі. Це має бути лише його/її простір, куди може запрошувати інших за бажанням. Там має бути безпечно. Це місце, де дитина має контроль. Це може бути комора, халабуда, горище або навіть просто навіс над ліжком. Головне – присвоєння дитиною цього простору собі.

Для полегшення тривоги та страху перед новим колективом чи просто новим простором, можна домовитися з дитиною пограти у гру. Для цього необхідно, виходячи з дому, поставити завдання за день доторкнутися до багатьох різних речей і назвати їх властивості. Наприклад: «парта – гладка, прохолодна; рука дівчинки на майданчику — тепла, м’яка», а наприкінці дня все з дитиною обговорити: що запам’яталося більше, було страшно чи ні. Звертаючи увагу на хвилювання та переживання, які відчуває дитина, ми знижуємо їхній градус.

І насамкінець дуже важливо пам’ятати, що не можна порівнювати: одні діти вливаються в колектив за тижні, а інші страждають по своїх домівках місяцями. У кожного свій темп та швидкість адаптації. Дбайте про себе і бережіть дітей!

телефонуйте за номерами наших інфоліній:

+48 539 652 831 Анна-Надія

+48 786 640 460 Аліна

+48 721 752 114 Віта

+48 571 850 855 Анна

Пишіть нам в Telegram https://t.me/+BSIMGdN3WT41MTVi

Telegram чат для спілкування TogettherUAplusUS https://t.me/+IEz1D-kCwTZiNjUy

Онлайн консультація лікаря https://help24.org.ua/uk/doctors/126?hasavailableconsultation=true

Ми готові надати вам інформаційну та психологічну підтримку!

Ви можете знайти додаткову та більш детальну інформацію на нашому сайті https://helpnow.aph.org.ua/

Історія допомоги: Наталя

Наталя (ім’я змінено) за професією психолог. За плечима – роки успішної практики, рекомендації, вдячні клієнти. Та сама жінка визнає, що навіть досвід не може перекрити весь біль та розпач, від ситуації, коли треба було збирати речі, залишати рідний Київ та їхати з неповнолітньою донькою за кордон.

На початку війни вони залишались певний час у Західній Україні. Але вартість оренди житла там скоро стала просто непідйомною, тож Наталя почала думати за інші варіанти. «На кордоні з Польщею ми стояли більше доби. Нам сказали, що це вже недовго – до цього люди по три дні лишались там.» Після перетину, вони з донькою зупинились у знайомої у Кракові. Прихисток був надійним, та жінці не хотілось ставати тягарем, тож почала дивитись варіанти переїзду далі. Вибір пав на Ізраїль. «Там у мене живуть однокласники, та я не готова була їм розказувати, що мені потрібна АРТ. Тож поки я була ще у Польщі, вела пошуки, як там можна стати на облік. В Інтернеті натрапила на ваш сервіс, написала на вказані контакти. Й буквально протягом декількох годин прийшла інформація від менеджера щодо мого запиту.» Коли Наталя переїхала до Ізраїлю, вона зателефонувала до партнерської організації Сервісу HelpNow, що допомогла їй встати на облік, та продовжувати прийом ліків без переривання.

«Тут до ВІЛ-позитивних людей ставлення абсолютно спокійне, я б навіть сказала – підкреслено рівне. Жодних зайвих питань, все приватно та з посмішкою персоналу. Перепон в отриманні терапії не було. Це сильно допомагає, особливо на тлі купи інших супутніх проблем. Я щиро дякую за вашу допомогу та готовніть брати участь у житті українських біженців. Бережіть себе та удачі у вашій справі!»

Зміна медичного закладу для отримання АРТ у Польщі

Сьогодні #HelpNowPL публікує важливу інформацією, для підтримки вас у забезпеченні неперервності лікування.

Нагадаємо, що ВІЛ-позитивні люди потребують пожиттєвої антиретровірусної терапії (АРТ). І якщо ви перестанете приймати ліки, вірус може активізуватися й створить серйозні проблеми для організму. Важливо знати, що люди, які живуть з ВІЛ, можуть отримати АРТ за місцем фактичного перебування! Надзвичайно важливо не переривати прийом антиретровірусних препаратів.

Останнім часом ми отримуємо запити та питання, пов’язані з продовженням прийому ліків при зміні місця проживання в Польщі. Наприклад: ви стали на облік, отримували препарати і проходили обстеження в одному місті, а згодом виникає необхідність або просто бажання переїхати до іншого.

Доступність медичного закладу має достатньо великий вплив на прихильність до лікування, тому добре, коли відвідування обраного вами медичного центру не викликає потреби в надзусиллях, метеріальних чи фізичних (далека відстань, необхідність матеріальних витрат для забезпечення проїзду тощо).

При зміні медичного закладу ми рекомендуємо нашим клієнтам звертатись до лікарні, де ви наразі перебуваєте на обліку, за випискою в якій буде зазначена інформація, щодо лікування, яке ви отримували. Це необхідно, в першу чергу, для вас самих, для вашого здоров’я й аби не було надто частих змін схем лікування і у новій клініці вам змогли просто продовжити раніше призначене. Тим більше, медичні заклади можуть відмовити у новій реєстрації, поки не отримають виписку з попереднього медичного закладу.

Зробити це ви можете особисто звернувшись у свою лікарню або отримати онлайн, надіславши відповідний запит на її електронну адресу. Форму запиту можна завантажити на сайті свого медичного закладу.

Також ви завжди можете звернутись за допомогою та додатковими питаннями до нашого Польського Хабу – HelpNowPl, який зараз працює спеціально для громадян України з ключових спільнот, що були вимушені покинути свої домівки у зв’язку з війною та нині знаходяться в Польщі.

телефонуйте за номерами наших інфоліній:

+48 539 652 831 Анна-Надія

+48 786 640 460 Аліна

+48 721 752 114 Віта

+48 571 850 855 Анна

Пишіть нам в Telegram https://t.me/+BSIMGdN3WT41MTVi

Telegram чат для спілкування TogettherUAplusUS https://t.me/+IEz1D-kCwTZiNjUy

Онлайн консультація лікаря https://help24.org.ua/uk/doctors/126?hasavailableconsultation=true

Ми готові надати вам інформаційну та психологічну підтримку!

Ви можете знайти додаткову та більш детальну інформацію на нашому сайті https://helpnow.aph.org.ua/

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Мене звати Світлана, я з Донецької області. Я маю двох дітей: хлопчик і дівчинка, які виїхали до Польщі разом зі мною. Питання їхати чи не їхати не виникало – ми знали, що було в 2014 році на сусідніх територіях. І син потребував терапії, великого запасу якої не було. Саме це стало ключовим для прийняття рішення виїхати з України. Уже 8 березня ми перетинали кордон, а 27 квітня расія прийшла в наше місто і була там довгі сім місяців.

Спочатку ми приїхали до Вроцлава та одразу вирішили записалися до лікаря самостійно. Переривання поки ще не було, але варто було заздалегідь подбати про себе та про дитину. А вже в реєстратурі, коли я прийшла записуватися на прийом, я побачила рекламку з рідними літерами. Це була інформація про ваш сервіс та QR-код, який я відразу відсканувала телефоном.

«Побачила рідні літери біля реєстратури в лікарні у Вроцлаві. То була ваша інформація. Потім виявилося, що працівниця вашого сервісу, яка живе у Вроцлаві, саме в той день їх туди поклала. Думаю, цей збіг не був випадковим».

У самій лікарні пройшло все більш-менш стандартно. Тут варто розділити дорослу та дитячу терапію. У мене спитали, скільки в мене лишилося препаратів, аби зрозуміти, чи треба терміново виписувати ліки. Після цього назначили час прийому. Лікар подивився, видав польський аналог українських ліків, дуже подібний за складом. Через місяць я приїхала здавати аналізи для перевірки стану здоров’я та корегування дозування. Потім через місяць знову приїхала здавати аналізи та мені змінили препарат. Зараз п’ю «Вікторі». Тобто було раніше по дві таблетки, а зараз приймаю по одній – це зручніше.

Дитяче обслуговування у Вроцлаві мені не дуже сподобалося. Просто виписали дитячий препарат і все. Ні аналізів, ні жодної перевірки стану здоров’я моєї дитини. Продовжили, як і було.

«Лікар подивився на мої ліки, їхній склад та видав польський аналог. Потім ще кілька раз здавала аналізи та корегували дозування та препарати. У цілому все стандартно, я задоволена».

Зараз ми переїхали в інше місто – Влоцлавек, біля Торуня і трохи далі від Бидгоща, де я приймаю терапію. Я працюю на заводі, часто в нічну зміну. Коли я приймала рішення про переїзд, також зв’язувалася з вашими дівчатами та дізнавалася, куди звертатися. Я мала знати, що за лікуванням не потрібно буде проїхати половину Польщі. Як завжди, швидко відповіли та все розказали.

З дитячим лікуванням знову виникли питання. У нас вже були останні запаси, а в реєстратурі нам відповідали, що немає місця і слід прийти через місяць-півтора. Дівчата з #Help Now телефонували туди, мабуть, разів 15. У результаті в день, коли ми отримали найближчий час прийому, син випив останню таблетку.

Також хочу підкреслити, що коли ми пояснили ситуацію лікарці, вона дуже обурилась та сварилась на медсестер і працівників в реєстратурі – переривати терапію не можна і якщо що, варто було скерувати нас або в інше місце або дозамовити терапію. Це не сімейний лікар, де можна почекати плюс-мінус тиждень. Але виявилося, що дитячого препарату таки не було в їхній лікарні, хоча за той час, що ми намагалися записатися, його давно можна було замовити й привезти. Словом, ми чекали в приймальні дві години, допоки отримали дитячий сироп, який син мав пити тиждень до наступного прийому.

«Ми мали велику проблему із записом до лікаря. Оператори #HelpNow дзвонили, мабуть, раз 15 туди й пояснювали ситуацію. Але виявилося, що необхідної терапії в тій лікарні немає взагалі. А вранці син випив останню пігулку…»

Одразу ж лікар направила синочка у дитячий стаціонар. Ми пролежали там три дні: здавали аналізи, слідкували за станом здоров’я. За цей час наша лікарка організувала консиліум лікарів інфекціоністів з усієї Польщі. Разом з лікарем з Варшави було вирішено, що пити по жменьці таблеток як в Україні (він приймав сім шт. на день) не є нормально для його віку – адже він школяр. А тому вони призначили терапію, яка передбачає лише одну таблетку.

Цілий місяць він пропив ті ліки, а потім знову нас поклали на обстеження до стаціонару – впевнитися, що все добре і лікування сину підходить. Виявилося, що все було гаразд, організм справляється. Бракувало лише вітамінів та фолієвої кислоти, на що ми отримали призначення, і все стало добре. На фоні цих переживань мої «походи до лікаря» виглядали сухо та буденно: прийшла, взяла, пішла.

«Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі».

Зараз моє життя виглядає стандартно: дім – садок – школа – робота – магазин – дім. Я з двома дітьми як та білочка в колесі. Працюю ще й по нічних змінах і тоді мені допомагає подруга з України. Вона не хвора, але ми якось подружилися, й вона мене підтримує.

«Через ваш німецький хаб я також знайшла психологиню і розмовляю з нею. Ну так, за кілька зустрічей важко сказати, чи допомагає. Мабуть, ще рано».

Я сама, і це головна причина моєї печалі. Мені дуже бракує спілкування та саме чоловічої підтримки. Хочеться нормальної сім’ї. Тому, якщо ви б запланували зустрічі, де можна було б знайти свою другу половинку, це б було чудово.

Я розумію, що мої слова здаються трохи легковажними, але для спілкування є звичайні люди, зустрічі у Бидгощі та Вроцлаві – я на них вже була. А от знайти того, хто прийме твоїх дітей та полюбить тебе, – дуже важко. Усі розкидані по Польщі й з Кракова не приїдуть на побачення до Торуня. Хочеться якихось офлайн-зустрічей саме для такого спілкування. Знайомитися для створення сім’ї. Життя ж триває.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Мене звати Аліна [ім’я змінено], я з Кропивницького, а нині живу у Білефельді. Приїхала сюди з дитиною в березні 2022 року.

Ми спершу приїхали до Польщі, а там німці стояли, запрошували до себе додому. Ось ми поїхали до них додому. Ми жили у них 2 місяці, а потім уже переїхали до окремої квартири.

АРТ із собою було на 2 місяці. А коли терапія закінчилася, я почала шукати її через знайомих, через Володимира. Він мені повністю помагав.

Потрапити до лікаря у мене не вийшло дуже швидко, бо я приїхала і взагалі нікого не знала, не знала, куди податися, що робити. Потім мене познайомили з волонтерами [адміністраторами сервісу] й вони мені підказали адресу лікарні, куди я поїхала. Хоча було складно, адже в мене не було направлення від сімейного лікаря, і тому довелося трохи поїздити. Волонтери мені допомогли також із перекладом під час візиту до лікаря (телефоном).

Зараз я сама вже записуюсь до лікаря, ходжу на прийоми сама. Але від тих таблетки, які мені виписали тут, у Німеччині, мені було погано. Тому в цьому мені допомагає Володимир, він привозить мені терапію з України.

Тут я ходжу на курси. Нас тут 25 українців і ми вчимося, спілкуємось одне з одним. А так із сусідкою спілкуюся, вона з Казахстану, і спілкується зі мною російською.

Було складно спочатку. Я зовсім не знала німецької, а ми жили в чужих людей, у німців. Ми їм дуже вдячні, просто було трошки незручно. І з пошуком лікаря десь поблизу було складно. Я була місяць без пігулок. Загалом адаптація складна.
З дитиною все добре, ходить у садок, цього року вже до школи піде і буде вчитися німецькою.

Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти знайти лікарню поблизу, розповісти, які потрібно робити документи, щоб людина приїхала і вже розуміла куди звертатися, щоб не пропускати терапію.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Моє ім’я Марина, я з Києва. Приїхала до Німеччини у липні 2022 року. Я раніше не могла поїхати, оскільки моя мама була після операції та були бабуся з дідусем, яких ми їх забрали із села до Києва. Дідусь уже не ходив, бабуся ще пересувалась, а мені треба було за ними дивитися. Також мама після операції не могла рухатись.

Я в них одна залишалася, яка могла сходити до крамниці, допомагати їм.

Але ось дідусь помер цього місяця на 40 святих. Мама після операції пройшла реабілітацію і почувається добре. Тому після її реабілітації я одразу й поїхала. Мама не захотіла зі мною їхати, тому вона залишилася дивитися за дідусем та бабусею.

Я вирішила їхати до Німеччини на пропозицію сусідки, з якою ми в Києві жили поряд. Вона пообіцяла мені допомогти з оформленням документів та пошуком житла, а також на якийсь час пустила мене жити до себе.

У Німеччині мені знайшли однокімнатну квартиру з меблями. Поки я не працюю, ходжу на курси німецької мови.

Єдине, що я тут одна, тому важкувато щодо того, що немає ні родичів тут, ні батьків…

Мій син у Фінляндії, він поїхав у перші дні війни до родичів колишнього чоловіка. Там же він вступив до університету. Тож до Німеччини він вирішив не їхати.

Коли я виїжджала, у мене взагалі нічого не було. Гроші на проїзд мені надіслала моя київська подруга з Німеччини. Я зібрала найголовніше: пару футболок, штанів, пальто, дві пари кросівок і все.

Ліків у мене взагалі не було. Про гепатит С я дізналася якраз перед вторгненням. Я тільки встигла що здати аналізи. Потім знову почався ковід, а згодом і клініки перестали працювати.

У Німеччині це все затяглося. Спочатку я знайшла одну роботу, потім другу. Та й не знала я, чим лікуватись і як.

Зараз я вже закінчила терапію, яку проходила три місяці, і у мене вже все добре. Мені зробили аналізи: УЗД печінки, аналізи крові та призначили терапію. Пролікувалась тут, здала аналізи – гепатиту більше у мене немає.

Сервіс HelpNow я самостійно знайшла: вбила в гуглі й випадково вийшла на ваш сайт. Мені відповіла дівчина, запитала, в якому місті я перебуваю, і порекомендувала мені клініки. Я написала до однієї з цих клінік у моєму місті. Мені відповіли практично відразу ж і сказали, що готові прийняти мене. Після аналізів мені вже за день виписали пігулки. Це саме інфекційна клініка, тобто спеціалізуються на лікуванні гепатитів, ВІЛ.

Менеджери HelpNow запропонували мені скористатися послугами перекладача телефоном під час візиту до лікаря. Але лікар розмовляв російською, і мені не довелося користуватися послугами перекладача.

Я була добре налаштована, з’явилася віра, що я можу бути здоровою, що з’явився шанс бути здоровою.

Коли стала приймати препарати від гепатиту С, почалося безсоння та нудота, а потім я зіткнулася з депресією після того, як я перестала приймати препарат. Не знаю, з чим це пов’язано – з ліками чи з початком весни, але це було несамовито.

Я говорила лікареві про свої відчуття, але він сказав мені, що в принципі побічних ефектів ніяких не може бути. Нудота може бути не через таблетки. Причиною могла бути у п’ять разів збільшена печінка.

Лікар порадив не дотримуватись жодної дієти під час прийому таблеток, оскільки вони настільки ефективні, що допоможуть і так.

Але я вже справді готувалася до смерті. Я стільки начиталася про гепатит, що здавалося, що це смерть. Тобто рано чи пізно помру, але тепер у мене життя продовжено. Я щаслива та задоволена, що є шанс знову жити та будувати свої плани.

Також із позитивних моментів: тут, у Німеччині, я познайомилася з чоловіком. Ми з ним зараз зустрічаємось. Він мене підтримував під час лікування. Чоловік араб, але громадянство в нього вже німецьке, і завдяки його підтримці мені стало легше.

Підтримували мене й моя сестра, мама, бабуся. Я не багато розповідала про свою хворобу. Знали лише мої рідні, а подруги – ні.

Після приїзду було важко, але я сама себе втішала, заспокоювала, що над тобою не літають ракети. Спочатку думала, уявляла собі, що я на курорті. Після пережитого в Києві Німеччина мені здалася просто раєм.

Менеджеру сервісу HelpNow я подякувала. Іноді підтримую зв’язок, постійно вітаю зі святами.

Загалом я вже сама тут даю собі раду, але психологічна підтримка все ще є актуальною.