Через війну мільйони українців залишили свої домівки. #HelpNowPL вже багато писав про адаптацію, але вимушена еміграція принципово відрізняється від бажаної та запланованої. Сьогодні Польський Хаб продовжує розглядати цю тему. Разом зі складнощами особистісними, виникають питання міжособистісних стосунків. Чому після переїзду взаємовідносини у сім’ї можуть псуватися, а старі конфлікти загострюються? Як зберегти контакт із партнером? Як втримати міцний зв’язок із тим, хто залишився вдома? Та як допомогти в адаптації дітям?

Багато хто каже, що після переїзду дуже погіршилися стосунки з партнерами. З’явилися непорозуміння, відчуження та загострилися старі конфлікти. Люди, що виїхали і ті, хто залишився, знаходяться під впливом сильного стресу. Базова потреба у стабільності, у безпеці порушена, не кажучи вже про інші потреби. Стрес і напруга виснажують і роблять людей уразливими та роздратованими. Вибудовування нових опор та задоволення базових потреб потребує багато ресурсу, і якщо сюди додати нестачу сну, недостатність соціальної підтримки, нерівномірний розподіл побутового навантаження (жінки та чоловіки змушені взяти на себе всі функції одразу: побут, роботу), відсутність якісного відпочинку, то вимальовується не дуже приємна картина. 

Кожна людина має так званий контейнер емоцій. Це наша можливість сприймати та обробляти свої емоції та емоції інших людей. І цей контейнер у кожного з нас зараз до країв заповнений нашими переживаннями. А з іншого боку, є велика потреба у розміщенні своїх емоцій десь поряд із близькою людиною. Наприклад: Я не можу впоратися зі своїми емоціями та йду до тебе, щоб ти мене заспокоїв. Для іншої людини це виглядає приблизно так — мені б свої емоції обробити та заспокоїтися, а ти приходиш зі своїми, які мені просто нема куди помістити.

Як же зберегти стосунки з партнером/партнеркою?

По-перше, розуміти ситуацію з контейнером партнера. Припустити, що він/вона хоче зрозуміти, допомогти, підтримати, але не може. Дбайливо ставитися один до одного, намагатися спокійно, без претензій говорити один з одним, надавати підтримку – таку, яку ви можете зараз дати, і з вдячністю приймати те, що може дати партнер. Щоб зберегти міцний зв’язок, намагайтеся берегти почуття один одного, будьте чесні з собою та партнером, вибирайте прямі способи комунікації, а також намагайтеся проводити більше часу у спілкуванні «очі в очі». Це може бути онлайн побачення – гарно одягніться, приготуйте вечерю, запаліть свічки, сядьте та поставте перед собою комп’ютер і… зустрічайтесь.

Також в онлайні можна робити багато різних речей: готувати разом, займатися спортом, загальним хобі, читати один одному, дивитися фільм та обговорювати його, розповідати про свій день. Гуляйте вулицями і показуйте вашому партнеру те, що бачать ваші очі, робіть приємні сюрпризи і вірте, що незабаром ви обов’язково зустрінетесь і впадете в його/її обійми.

Дуже важливі питання стосуються тих людей поряд з нами, які ще не є дорослими та самостійними та потребують нашої підтримки. А саме, як допомогти дітям адаптуватися до вимушеної еміграції? 

Насамперед необхідно підкреслити слово «адаптуватися» — не «звикнути», «перетерпіти», «змиритися», а саме «адаптуватися». І це має бути свідомим завданням. Адаптація (вона ж – пристосування, звичка) – це зміни живого організму, що дозволяють йому краще вижити в умовах існування. Щоб допомогти своїй дитині адаптуватися на новому місці та знизити наслідки стресу від різкої зміни звичного життя, необхідно мати на це сили, власні способи самопідтримки та уважність до процесів, що відбуваються як з вами, так і з дитиною. Проведіть «інвентаризацію» всього того, що може бути вам підтримкою в чужому середовищі. Можливо, це нове кафе на розі, де атмосфера нагадує ту, що була у вашому місті. Або той самий шампунь, яким ви користувалися вдома, тощо. Прагніть знайти речі, які допоможуть вам відчувати безпеку. По можливості, облаштовуйте простір під ваші потреби, навіть якщо це одна кімната або лише одна шафка. Важливо, щоб те, чим ви користуєтеся, було зручним та не викликало дискомфорту. Те саме зробіть і для дитини. Дозвольте йому розвісити малюнки на свій розсуд, виділіть шафку для його іграшок та особистих речей, дайте можливість підлаштувати під себе існуючий простір. Дбаючи про свою психологічну адаптацію, по-перше, ви отримуєте сили допомагати іншим, зокрема своїй дитині. По-друге, цим ви показуєте приклад поведінки у нових обставинах. Дитина дуже ретельно зчитує ваш стан і спирається у своїх реакціях на свого значущого дорослого. Тому для зниження у малюка тривоги перед невідомим, страху нового колективу, болю від втрати звичного способу життя, діліться насамперед своїми переживаннями та як саме ви з ними справляєтесь. І для маленької дитини, і для підлітка важливо почути, що почуття, які вона відчуває, є нормальними і ви їх поділяєте.

Реакцією організму на стрес, який перенесла дитина в результаті переїзду, дуже ймовірно може бути зниження імунітету. Особливо це стосується дітей дошкільного віку, адже формування імунітету в уьому віці дуже активне. Часто ми бачимо, що малеча, як тільки йде у садок, спочатку часто хворіє, а потім імунітет пристосовується до колективного. На тлі зміни оточення та зниження імунітету, дитина може почати часто хворіти. Це може бути таким адаптивним етапом, способом дитини справлятися з ситуацією, головне в цьому – знайти способи самопідтримки, побудувати алгоритм, у якому буде місце та час, коли дорослий піклується про себе. Адже вигорівши, допомогти залежним від вас дітям неможливо.

Ще однією нормальною реакцією на нові обставини, на переїзд, що не планується, на втрату особистих речей, зв’язків, контактів є агресія. Діти можуть по-різному її проявляти: малюк вередує, підлітки досить чітко артикулюють ненависть до оточуючих, можливо навіть до близьких. Важливо за агресивним «монстром» побачити дитину, яка переживає біль та почуття безсилля. Можливо, навіть вам самим ці почуття знайомі – і тоді дуже корисно говорити про це з дитиною, допомагаючи зрозуміти, що з нею відбувається. Із практичних речей – добре, якщо вдасться організувати малечі власну «нірку», місце, де вона буде у своєму коконі. Це має бути лише його/її простір, куди може запрошувати інших за бажанням. Там має бути безпечно. Це місце, де дитина має контроль. Це може бути комора, халабуда, горище або навіть просто навіс над ліжком. Головне – присвоєння дитиною цього простору собі.

Для полегшення тривоги та страху перед новим колективом чи просто новим простором, можна домовитися з дитиною пограти у гру. Для цього необхідно, виходячи з дому, поставити завдання за день доторкнутися до багатьох різних речей і назвати їх властивості. Наприклад: «парта – гладка, прохолодна; рука дівчинки на майданчику — тепла, м’яка», а наприкінці дня все з дитиною обговорити: що запам’яталося більше, було страшно чи ні. Звертаючи увагу на хвилювання та переживання, які відчуває дитина, ми знижуємо їхній градус.

І насамкінець дуже важливо пам’ятати, що не можна порівнювати: одні діти вливаються в колектив за тижні, а інші страждають по своїх домівках місяцями. У кожного свій темп та швидкість адаптації. Дбайте про себе і бережіть дітей!

Ви можете звернутися за допомогою та додатковими питаннями до нашого Польського Хабу – HelpNowPl, який зараз працює спеціально для громадян України з ключових спільнот, що були вимушені покинути свої домівки у зв’язку з війною та нині знаходяться в Польщі.

Якщо ви потребуєте інформації, щодо необхідного лікування, тестування, медичної допомоги, юридичних та соціальних питань або вам необхідні послуги перекладу або соціальний супровід до установ, психологічна допомога:

 телефонуйте за номерами наших інфоліній:

+48 539 652 831  Анна-Надія

+48 786 640 460  Аліна

+48 721 752 114  Віта

+48 571 850 855 Анна

Пишіть нам в Telegram https://t.me/+BSIMGdN3WT41MTVi 

Telegram чат для спілкування TogettherUAplusUS  https://t.me/+IEz1D-kCwTZiNjUy 

Онлайн консультація лікаря https://help24.org.ua/uk/doctors/126?hasavailableconsultation=true 

Ми готові надати вам інформаційну та психологічну підтримку!

Ви можете знайти додаткову та більш детальну інформацію на нашому сайті https://helpnow.aph.org.ua/