Мене звати Аліна [ім’я змінено], я з Кропивницького, а нині живу у Білефельді. Приїхала сюди з дитиною в березні 2022 року.

Ми спершу приїхали до Польщі, а там німці стояли, запрошували до себе додому. Ось ми поїхали до них додому. Ми жили у них 2 місяці, а потім уже переїхали до окремої квартири.

АРТ із собою було на 2 місяці. А коли терапія закінчилася, я почала шукати її через знайомих, через Володимира. Він мені повністю помагав.

Потрапити до лікаря у мене не вийшло дуже швидко, бо я приїхала і взагалі нікого не знала, не знала, куди податися, що робити. Потім мене познайомили з волонтерами [адміністраторами сервісу] й вони мені підказали адресу лікарні, куди я поїхала. Хоча було складно, адже в мене не було направлення від сімейного лікаря, і тому довелося трохи поїздити. Волонтери мені допомогли також із перекладом під час візиту до лікаря (телефоном).

Зараз я сама вже записуюсь до лікаря, ходжу на прийоми сама. Але від тих таблетки, які мені виписали тут, у Німеччині, мені було погано. Тому в цьому мені допомагає Володимир, він привозить мені терапію з України.

Тут я ходжу на курси. Нас тут 25 українців і ми вчимося, спілкуємось одне з одним. А так із сусідкою спілкуюся, вона з Казахстану, і спілкується зі мною російською.

Було складно спочатку. Я зовсім не знала німецької, а ми жили в чужих людей, у німців. Ми їм дуже вдячні, просто було трошки незручно. І з пошуком лікаря десь поблизу було складно. Я була місяць без пігулок. Загалом адаптація складна.
З дитиною все добре, ходить у садок, цього року вже до школи піде і буде вчитися німецькою.

Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти знайти лікарню поблизу, розповісти, які потрібно робити документи, щоб людина приїхала і вже розуміла куди звертатися, щоб не пропускати терапію.