«Я вижила, щоб розповідати іншим: вихід є». Історія Лесі з Німеччини

«Коли мені поставили діагноз, мені здавалося, що життя закінчилося. А сьогодні я хочу, щоб люди знали: навіть після найважчих випробувань можна жити, мріяти і будувати нове життя», — говорить клієнтка Леся.

Її історія почалася задовго до повномасштабної війни. Після важкого розлучення Леся почала серйозно хворіти. Постійна температура, висипання, слабкість. Лікар порадив пройти тестування на ВІЛ. «Я навіть не уявляла, що це може стосуватися мене. Коли отримала результат, просто не розуміла, що робити далі. Я була повністю спустошена емоційно».

У 2019 році вона стала на облік у Київському міському центрі СНІДу (5-та лікарня) та одразу розпочала антиретровірусну терапію.

Саме тоді поруч з’явилися люди, які буквально врятували її.

«Мене не залишили саму. Психологиня Тетяна, громадські організації – такі як «Киянка», люди, які вже пройшли цей шлях, підтримували мене кожного дня. Якби не вони, не знаю, чи впоралася б».

Але найважчі випробування були ще попереду. Через пізнє виявлення ВІЛ імунітет практично перестав працювати. У Лесі розвинувся туберкульоз, який уразив не лише легені, а й головний мозок.

«Коли мене госпіталізували, лікарі казали, що шансів майже немає. У якийсь момент у мене залишилося лише чотири клітини CD4. Я втратила пам’ять і після лікування буквально заново вчилася писати. Але я вижила».

Півтора року лікування, десятки таблеток щодня, ін’єкції, тривала реабілітація — усе це вона змогла пройти завдяки дисципліні та підтримці людей поруч.

«Я завжди кажу: терапія рятує життя. Але не менш важливо, щоб поруч були ті, хто не дасть опустити руки».

22 травня 2023 року Леся була змушена залишити Україну.

До Львова вона дісталася завдяки волонтерській ініціативі «Прихисток», яка допомагала українцям евакуюватися та знаходити безпечний транспорт до країн Європи. Звідти вона вирушила до Німеччини.

«Було страшно. Ти залишаєш усе своє життя позаду і не знаєш, що буде завтра».

На щастя, терапія була з нею. Перед від’їздом Леся попередила своїх лікарів в Україні, отримала запас препаратів, а згодом українська клініка допомогла підготувати всю необхідну медичну документацію для німецьких лікарів.

«Це дуже полегшило мою постановку на облік. Я всім раджу: якщо є можливість — обов’язково візьміть свої медичні документи або попросіть лікаря зробити офіційний витяг».

У Штутгарті Леся знайшла клініку, де спеціалізуються на лікуванні людей, які живуть з ВІЛ. «Коли я прийшла вперше, мене насамперед запитали лише одне: “У вас ще є терапія?”. Вони одразу думали про те, щоб лікування не перервалося».

Лікарі уважно вивчили її історію хвороби, запросили документи з України, змінили схему лікування та почали регулярно контролювати результати. «Я вперше відчула, що лікарі щиро радіють моїм успіхам. Коли вірусне навантаження стало невизначуваним, моя лікарка раділа разом зі мною. Таке ставлення дуже підтримує».

Крім того, Леся зверталася до AIDS-Hilfe Stuttgart, де також отримала інформаційну підтримку та допомогу. «Мене прийняли дуже тепло. Я зрозуміла, що не одна. Це дуже важливо, коли ти тільки починаєш життя в новій країні».

Попри успішне продовження терапії, адаптація виявилася непростою. Перші місяці Леся жила у тимчасових центрах розміщення, проходила мовні курси, шукала роботу та намагалася освоїти нову систему життя. «Я думала, що впораюся сама. Але одного дня зрозуміла, що більше не можу. Постійний стрес, хвилювання за маму, нова країна, інша мова — усе це накопичувалося».

Вона пережила важку депресію. «Я не хотіла виходити з дому. Мені здавалося, що це просто втома. Лише згодом зрозуміла, що це була справжня депресія». Пошук психотерапевта у Німеччині виявився складним — чекати доводилося місяцями.Лише після тривалих пошуків Леся знайшла фахівця, розпочала лікування та прийом антидепресантів. «Я хочу сказати іншим людям: не бійтеся звертатися по психологічну допомогу. Антидепресанти — це такі самі ліки, як препарати від підвищеного тиску. Якщо вони потрібні — не треба цього соромитися».

Сьогодні Леся живе у власній орендованій квартирі в Штутгарті. Вона працює у сфері догляду за літніми людьми, продовжує вивчати німецьку мову, займається спортом і багато подорожує країною.

«Я дуже хотіла довести насамперед собі, що життя не закінчилося. Тепер я працюю, знайомлюся з людьми, вчуся, відкриваю для себе Німеччину».

Вона також охоче допомагає іншим українцям, які тільки приїжджають до Штутгарта, ділиться контактами лікарів, перекладачів, клінік і громадських організацій. «Якщо я можу комусь допомогти хоча б порадою — значить, усе, через що я пройшла, було недаремно».

«Не бійтеся просити про допомогу. Не втрачайте віру в себе, навіть якщо зараз здається, що нічого не виходить. Вивчайте мову, подорожуйте, знайомтеся з людьми, шукайте те, що приносить радість. І пам’ятайте: найтемніший період життя теж закінчується. Я знаю це точно, бо сама через нього пройшла».

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

«Коли ти допомагаєш — ти живеш»: інтерв’ю з Інною Негодою про підтримку українських жінок у Німеччині та подолання невидимого насильства

У рамках своєї роботи ми говоримо з людьми, які щодня працюють із вразливими групами, підтримують жінок і дітей, допомагають долати наслідки дискримінації й пережитих травм. Наша співрозмовниця — психологиня, правозахисниця й тренерка антидискримінаційних програм Інна Негода. З 2009 року вона працює в громадському секторі, понад десять років була пов’язана з БО «100% ЖИТТЯ» (Київський регіон) — своїм основним місцем роботи; була регіональною представницею «ВОЛНа» (Всеукраїнське об’єднання людей із наркозалежністю) та співпрацювала з БО «Free Zone», роками займалася адвокацією та проєктами для людей у місцях позбавлення волі, а від початку повномасштабної війни живе та працює в Німеччині, де підтримує українську спільноту — від жінок до підлітків.

Повномасштабна війна застала її на восьмому місяці вагітності. З двома дітьми вона виїхала з Києва з думкою народити в безпеці, розраховувала повернутися швидко — але все склалося інакше. У невеликому містечку Швармштедт  (Schwarmstedt) під Ганновером, де Інна зупинилась, вона помітила, що українці перебувають у повній дезорієнтації: люди губилися в бюрократії, не знали мови, не мали де зустрітися. «Побачила, що українці просто “тиняються” на вулицях. Немає де зібратись, немає з ким порадитись. Повний хаос». Вона вирішила діяти: знайшла партнерів, написала невеликий проєкт і відкрила в Швармштедт український клуб «Offene Herzen». «Ми з чоловіком поїхали в міграційну службу, взяли бланки й попросили показати, як усе заповнювати. Сказали: ми будемо допомагати людям». Так клуб став місцем зустрічей, взаємопідтримки та інтеграції для дорослих і дітей. До сьогодні він працює вже понад два з половиною роки.

Паралельно Інна почала працювати тренеркою в Ukrainischen Verein in Niedersachsen e. V, у Ганновері. За рік її тренінги з дискримінації та булінгу відвідали майже 500 українок. Серед проблем, із якими вони приходять, найчастіше — психологічне й моральне насильство. «Мобінг тут дуже поширений — і серед дорослих, і серед підлітків. Часто — не від німців, а від інших мігрантських груп».

Ситуації підлітків болять їй найбільше. Вона розповідає історію дівчинки, яка перестала виходити з дому: «Вона боялася ходити вулицею. І це був уже страх не конкретних хлопців, а страх усіх людей. Здавалося, що всі дивляться, всі стежать». Поліція в тому випадку не допомогла — але психологічна підтримка, робота з травмою і час дали свій результат: «Ми це пережили й переросли».

Коли мова заходить про те, чому жінки бояться звертатися по допомогу у випадках насильства чи дискримінації, Інна називає три головні причини: незнання мови, нерозуміння законів і втрачену віру в те, що хтось допоможе. «99% людей не планували виїжджати. Вони травмовані. У них немає віри, що щось можна довести, що хтось за них заступиться». Деякі жінки вже мали досвід відмов у поліції — і це формує стійкий страх будь-яких інституцій.

Інна завжди відповідає однаково: «Щоб сказати “я нічого не доб’юся”, треба хоча б спробувати. Якщо кожна буде мовчати — нічого не зміниться». Але додає: перш ніж іти у довгі бюрократичні процеси, потрібно відновити внутрішні сили. «Людині іноді спочатку потрібна психологічна підтримка. Бо писати заяви, вчити закони, телефонувати, ходити по інстанціях — це дуже ресурсно».

За її спостереженнями, серед українок зараз багато випадків розлучень, і жінки залишаються самі з дітьми. Це створює додаткове навантаження, ізоляцію та ризики. Паралельно Інна працює з дорослими групами підтримки в Ганновері — і з підлітками та дорослими, які пережили важкі події. «Я працюю з людьми, які пережили складні або травматичні події й сьогодні шукають спосіб повернути собі внутрішню стійкість, ресурсність і довіру до життя», — пояснює вона. «Коли я в русі — я живу. Коли зупиняюсь — мені погано», — додає Інна. Її рятує робота, навчання, спільнота та підтримка чоловіка. «Коли ти бачиш, що комусь потрібна твоя допомога… це дуже мотивує».

В кінці нашої розмови ми спитали, чи не боїться вона вигорання. На це Інна відповіла фразою, яка влучно окреслює її життєву позицію: «Чим більше я займаюсь, тим мені простіше».

Надзвичайно важливо чути такі історії — не про драматичні випадки фізичного насилля, а про щоденні, тихі форми неприйняття, ізоляції, булінгу, про те, як вони впливають на жінок і дітей, які пережили війну та вимушений переїзд. І водночас — про силу спільноти, про важливість знати свої права та про те, що підтримка існує навіть там, де її найменше очікуєш.

Інна каже: «Якщо у вас є хоч трохи сил — спробуйте звернутися по допомогу. Це може врятувати не лише ваше життя, а й чиєсь інше». І ці слова підсумовують головне: у боротьбі з будь-яким видом насильства перший крок — не мовчати.

***

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Zjednoczenie Pozytywni w Tęczy та Step by Step Fundacja, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

Життя триває: історія Олени, яка знайшла терапію в Німеччині

Олена (ім’я змінено) приїхала до Німеччини весною разом із донькою. В Україні вона вже знала про свій ВІЛ-статус, була на обліку і приймала АРТ, а також, замісну терапію. Але після переїзду в одне з найбільших міст Баварії усе зупинилося: інша країна, нові правила, інша мова.

Коли запаси української терапії закінчувалися, вона звернулася до сервісу HelpNow за допомогою. Їй пояснили, як у місті проживання отримати доступ до терапії, куди звернутися, які документи показати, що казати лікарям. Отримавши направлення до спеціалізованого центру, під час візиту вона відчувала хвилювання, але медичний персонал поставився до неї з розумінням і толерантністю.

Олена пройшла обстеження й наразі регулярно приймає терапію. «Дякую, що не залишили мене наодинці зі своїми потребами», — каже Олена. «Адже навіть на відстані ваша допомога є вкрай важливою для людей».

***

Публікацію підготовлено в рамках проєкту “From heart to heart” в партнерстві з Zjednoczenie Pozytywni w Tęczy та Step by Step Fundacja за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.

Підтримка для українців з ВІЛ у Німеччині: психологічна, соціальна та юридична допомога

Мережа Deutsche Aidshilfe, 100% LIFE Germany та Національна гаряча лінія з ВІЛ/СНІДу об’єднали ресурси, щоб допомогти українцям у Німеччині із ключових спільнот.

Українці, які живуть з ВІЛ та представники спільнот у Німеччині, можуть безкоштовно отримати психологічний супровід від фахових спеціалістів. Для цього достатньо заповнити коротку форму на hiv.helpme.com.ua. Після цього з вами зв’яжеться психолог, щоб узгодити час першої відеосесії. Консультації проводяться через захищену онлайн-платформу і допомагають впоратися зі стресом, емоційним навантаженням та полегшити процес адаптації у нових умовах.

У разі, якщо вам потрібна кризова підтримка «тут і зараз», можна звернутися на Загальнонаціональну гарячу лінію з питань ВІЛ/СНІД. Вона працює цілодобово та доступна для дзвінків з-за кордону. Ви можете зателефонувати напряму за номерами +380 44 290 40 89 або +380 93 023 82 43, а також замовити безкоштовний дзвінок через сайт saapf.kiev.ua. Окрім кризової допомоги, консультанти гарячої лінії надають інформацію про можливості отримання медичних і соціальних послуг у Німеччині.

Важливим інструментом для українців є також юридичний чат-бот 100%LIFE, який допомагає знайти відповіді на поширені запитання щодо перебування у Німеччині. У боті можна дізнатися про ВІЛ і право на проживання, медичне страхування, соціальні гарантії, питання нерозголошення статусу, а також про захист від дискримінації. Чат-бот доступний у Telegram @100%LifeBOT, у Viber (100Life bot), у Facebook Messenger (100%Life_bot) та на сайті network.org.ua/pravova-dopomoga. Для зручності достатньо обрати розділ «Питання Німеччина».

Крім того, в Німеччині діє спільнота “100% Життя. Німеччина”, яка об’єднує українців і надає простір для взаємопідтримки. Долучитися до групи можна через сторінку у Facebook: facebook.com/100life.germany.

Усі ці можливості реалізуються в рамках спільного проєкту Deutsche Aidshilfe, 100% LIFE Germany та Національна гаряча лінія з ВІЛ/СНІДу, за підтримки Elton John AIDS Foundation.

***

Нагадуємо: якщо ви чи ваші близькі є представниками ключових груп, опинилися за кордоном та потребуєте інформації, як отримати доступ до АРТ, замісної підтримувальної терапії, протитуберкульозних препаратів, ліків від вірусного гепатиту, психологічної чи правової допомоги у країні перебування — для вас працює HelpNow Сервіс.

Отримати допомогу можна через:

Історія Марини: від тривоги до впевненості

Марина (ім’я змінено) — молода жінка з України, яка нещодавно переїхала до Лейпцига. Як і багато інших, вона була змушена покинути рідний дім через війну. Перед поїздкою в Німеччину вона звернулася до Сервісу HelpNow, про який дізналася від друзів, які раніше також отримали тут підтримку. “Я дуже переживала перед переїздом. Було багато запитань — як буде з лікуванням, куди звертатись, які документи треба мати. Як добре, що зі мною поділились вашими контактами”.

Команда сервісу надала Марині вичерпну інформацію: де в Лейпцигу можна отримати АРТ, які документи потрібні для реєстрації та початку лікування у іншій країні, а також які труднощі можуть виникнути в перші місяці. Завдяки цьому Марина почувалася значно спокійніше. “Мені пояснили все дуже детально, я дізналась, куди саме звертатися, які папери підготувати. Порадили їхати із запасом терапії. Це дало мені відчуття контролю. Я вперше за довгий час змогла видихнути.”

Після приїзду до Лейпцига вона звернулася до місцевої клініки, де їй допомогли з оформленням та продовженням АРТ. “Я вже зробила всі аналізи, отримала потрібні ліки, відчуваю себе стабільно, без зайвого стресу. А ще — пішла на безкоштовні мовні курси.”

Марина підкреслює, що завдяки підтримці вона змогла адаптуватися швидше та спокійніше. “Якби не ця допомога — все було б значно складніше. Зараз я почуваю себе впевнено і планую потрохи рухатися далі. Звісно, не всі заздалегідь турбуються про такі речі перед переїздом — багато хто думає, що якось уже буде. Але краще мати чітке уявлення, що на тебе чекає, і бути підготовленою. І завдяки Сервісу HelpNow це стало можливо, за що вам дякую!”

***

Публікацію підготовлено в рамках проєкту “From heart to heart” в партнерстві з Zjednoczenie Pozytywni w Tęczy та Step by Step Fundacja за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.