Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Мене звати Світлана, я з Донецької області. Я маю двох дітей: хлопчик і дівчинка, які виїхали до Польщі разом зі мною. Питання їхати чи не їхати не виникало – ми знали, що було в 2014 році на сусідніх територіях. І син потребував терапії, великого запасу якої не було. Саме це стало ключовим для прийняття рішення виїхати з України. Уже 8 березня ми перетинали кордон, а 27 квітня расія прийшла в наше місто і була там довгі сім місяців.

Спочатку ми приїхали до Вроцлава та одразу вирішили записалися до лікаря самостійно. Переривання поки ще не було, але варто було заздалегідь подбати про себе та про дитину. А вже в реєстратурі, коли я прийшла записуватися на прийом, я побачила рекламку з рідними літерами. Це була інформація про ваш сервіс та QR-код, який я відразу відсканувала телефоном.

«Побачила рідні літери біля реєстратури в лікарні у Вроцлаві. То була ваша інформація. Потім виявилося, що працівниця вашого сервісу, яка живе у Вроцлаві, саме в той день їх туди поклала. Думаю, цей збіг не був випадковим».

У самій лікарні пройшло все більш-менш стандартно. Тут варто розділити дорослу та дитячу терапію. У мене спитали, скільки в мене лишилося препаратів, аби зрозуміти, чи треба терміново виписувати ліки. Після цього назначили час прийому. Лікар подивився, видав польський аналог українських ліків, дуже подібний за складом. Через місяць я приїхала здавати аналізи для перевірки стану здоров’я та корегування дозування. Потім через місяць знову приїхала здавати аналізи та мені змінили препарат. Зараз п’ю «Вікторі». Тобто було раніше по дві таблетки, а зараз приймаю по одній – це зручніше.

Дитяче обслуговування у Вроцлаві мені не дуже сподобалося. Просто виписали дитячий препарат і все. Ні аналізів, ні жодної перевірки стану здоров’я моєї дитини. Продовжили, як і було.

«Лікар подивився на мої ліки, їхній склад та видав польський аналог. Потім ще кілька раз здавала аналізи та корегували дозування та препарати. У цілому все стандартно, я задоволена».

Зараз ми переїхали в інше місто – Влоцлавек, біля Торуня і трохи далі від Бидгоща, де я приймаю терапію. Я працюю на заводі, часто в нічну зміну. Коли я приймала рішення про переїзд, також зв’язувалася з вашими дівчатами та дізнавалася, куди звертатися. Я мала знати, що за лікуванням не потрібно буде проїхати половину Польщі. Як завжди, швидко відповіли та все розказали.

З дитячим лікуванням знову виникли питання. У нас вже були останні запаси, а в реєстратурі нам відповідали, що немає місця і слід прийти через місяць-півтора. Дівчата з #Help Now телефонували туди, мабуть, разів 15. У результаті в день, коли ми отримали найближчий час прийому, син випив останню таблетку.

Також хочу підкреслити, що коли ми пояснили ситуацію лікарці, вона дуже обурилась та сварилась на медсестер і працівників в реєстратурі – переривати терапію не можна і якщо що, варто було скерувати нас або в інше місце або дозамовити терапію. Це не сімейний лікар, де можна почекати плюс-мінус тиждень. Але виявилося, що дитячого препарату таки не було в їхній лікарні, хоча за той час, що ми намагалися записатися, його давно можна було замовити й привезти. Словом, ми чекали в приймальні дві години, допоки отримали дитячий сироп, який син мав пити тиждень до наступного прийому.

«Ми мали велику проблему із записом до лікаря. Оператори #HelpNow дзвонили, мабуть, раз 15 туди й пояснювали ситуацію. Але виявилося, що необхідної терапії в тій лікарні немає взагалі. А вранці син випив останню пігулку…»

Одразу ж лікар направила синочка у дитячий стаціонар. Ми пролежали там три дні: здавали аналізи, слідкували за станом здоров’я. За цей час наша лікарка організувала консиліум лікарів інфекціоністів з усієї Польщі. Разом з лікарем з Варшави було вирішено, що пити по жменьці таблеток як в Україні (він приймав сім шт. на день) не є нормально для його віку – адже він школяр. А тому вони призначили терапію, яка передбачає лише одну таблетку.

Цілий місяць він пропив ті ліки, а потім знову нас поклали на обстеження до стаціонару – впевнитися, що все добре і лікування сину підходить. Виявилося, що все було гаразд, організм справляється. Бракувало лише вітамінів та фолієвої кислоти, на що ми отримали призначення, і все стало добре. На фоні цих переживань мої «походи до лікаря» виглядали сухо та буденно: прийшла, взяла, пішла.

«Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі».

Зараз моє життя виглядає стандартно: дім – садок – школа – робота – магазин – дім. Я з двома дітьми як та білочка в колесі. Працюю ще й по нічних змінах і тоді мені допомагає подруга з України. Вона не хвора, але ми якось подружилися, й вона мене підтримує.

«Через ваш німецький хаб я також знайшла психологиню і розмовляю з нею. Ну так, за кілька зустрічей важко сказати, чи допомагає. Мабуть, ще рано».

Я сама, і це головна причина моєї печалі. Мені дуже бракує спілкування та саме чоловічої підтримки. Хочеться нормальної сім’ї. Тому, якщо ви б запланували зустрічі, де можна було б знайти свою другу половинку, це б було чудово.

Я розумію, що мої слова здаються трохи легковажними, але для спілкування є звичайні люди, зустрічі у Бидгощі та Вроцлаві – я на них вже була. А от знайти того, хто прийме твоїх дітей та полюбить тебе, – дуже важко. Усі розкидані по Польщі й з Кракова не приїдуть на побачення до Торуня. Хочеться якихось офлайн-зустрічей саме для такого спілкування. Знайомитися для створення сім’ї. Життя ж триває.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB  допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Мене звати Аліна [ім’я змінено], я з Кропивницького, а нині живу у Білефельді. Приїхала сюди з дитиною в березні 2022 року.

Ми спершу приїхали до Польщі, а там німці стояли, запрошували до себе додому. Ось ми поїхали до них додому. Ми жили у них 2 місяці, а потім уже переїхали до окремої квартири.

АРТ із собою було на 2 місяці. А коли терапія закінчилася, я почала шукати її через знайомих, через Володимира. Він мені повністю помагав.

Потрапити до лікаря у мене не вийшло дуже швидко, бо я приїхала і взагалі нікого не знала, не знала, куди податися, що робити. Потім мене познайомили з волонтерами [адміністраторами сервісу] й вони мені підказали адресу лікарні, куди я поїхала. Хоча було складно, адже в мене не було направлення від сімейного лікаря, і тому довелося трохи поїздити. Волонтери мені допомогли також із перекладом під час візиту до лікаря (телефоном).

Зараз я сама вже записуюсь до лікаря, ходжу на прийоми сама. Але від тих таблетки, які мені виписали тут, у Німеччині, мені було погано. Тому в цьому мені допомагає Володимир, він привозить мені терапію з України.

Тут я ходжу на курси. Нас тут 25 українців і ми вчимося, спілкуємось одне з одним. А так із сусідкою спілкуюся, вона з Казахстану, і спілкується зі мною російською.

Було складно спочатку. Я зовсім не знала німецької, а ми жили в чужих людей, у німців. Ми їм дуже вдячні, просто було трошки незручно. І з пошуком лікаря десь поблизу було складно. Я була місяць без пігулок. Загалом адаптація складна.
З дитиною все добре, ходить у садок, цього року вже до школи піде і буде вчитися німецькою.

Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти знайти лікарню поблизу, розповісти, які потрібно робити документи, щоб людина приїхала і вже розуміла куди звертатися, щоб не пропускати терапію.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB  допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Моє ім’я Марина, я з Києва. Приїхала до Німеччини у липні 2022 року. Я раніше не могла поїхати, оскільки моя мама була після операції та були бабуся з дідусем, яких ми їх забрали із села до Києва. Дідусь уже не ходив, бабуся ще пересувалась, а мені треба було за ними дивитися. Також  мама після операції не могла рухатись.

Я в них одна залишалася, яка могла сходити до крамниці, допомагати їм.

Але ось дідусь помер цього місяця на 40 святих. Мама після операції пройшла реабілітацію і почувається добре. Тому після її реабілітації я одразу й поїхала. Мама не захотіла зі мною їхати, тому вона залишилася дивитися за дідусем та бабусею.

Я вирішила їхати до Німеччини на пропозицію сусідки, з якою ми в Києві жили поряд. Вона пообіцяла мені допомогти з оформленням документів та пошуком житла, а також на якийсь час пустила мене жити до себе.

У Німеччині мені знайшли однокімнатну квартиру з меблями. Поки я не працюю, ходжу на курси німецької мови.

Єдине, що я тут одна, тому важкувато щодо того, що немає ні родичів тут, ні батьків…

Мій син у Фінляндії, він поїхав у перші дні війни до родичів колишнього чоловіка. Там же він вступив до університету. Тож до Німеччини він вирішив не їхати.

Коли я виїжджала, у мене взагалі нічого не було. Гроші на проїзд мені надіслала моя київська подруга з Німеччини. Я зібрала найголовніше: пару футболок, штанів, пальто, дві пари кросівок і все.

Ліків у мене взагалі не було. Про гепатит С я дізналася якраз перед вторгненням. Я тільки встигла що здати аналізи. Потім знову почався ковід, а згодом і клініки перестали працювати.

У Німеччині це все затяглося. Спочатку я знайшла одну роботу, потім другу. Та й не знала я, чим лікуватись і як.

Зараз я вже закінчила терапію, яку проходила три місяці, і у мене вже все добре. Мені зробили аналізи: УЗД печінки, аналізи крові та призначили терапію. Пролікувалась тут, здала аналізи – гепатиту більше у мене немає.

Сервіс HelpNow я самостійно знайшла: вбила в гуглі й випадково вийшла на ваш сайт. Мені відповіла дівчина, запитала, в якому місті я перебуваю, і порекомендувала мені клініки. Я написала до однієї з цих клінік у моєму місті. Мені відповіли практично відразу ж і сказали, що готові прийняти мене. Після аналізів мені вже за день виписали пігулки. Це саме інфекційна клініка, тобто спеціалізуються на лікуванні гепатитів, ВІЛ.

Менеджери HelpNow запропонували мені скористатися послугами перекладача телефоном під час візиту до лікаря. Але лікар розмовляв російською, і мені не довелося користуватися послугами перекладача.

Я була добре налаштована, з’явилася віра, що я можу бути здоровою, що з’явився шанс бути здоровою. 

Коли стала приймати препарати від гепатиту С, почалося безсоння та нудота, а потім я зіткнулася з депресією після того, як я перестала приймати препарат. Не знаю, з чим це пов’язано – з ліками чи з початком весни, але це було несамовито.

Я говорила лікареві про свої відчуття, але він сказав мені, що в принципі побічних ефектів ніяких не може бути. Нудота може бути не через таблетки. Причиною могла бути у п’ять разів збільшена печінка.

Лікар порадив не дотримуватись жодної дієти під час прийому таблеток, оскільки вони настільки ефективні, що допоможуть і так.

Але я вже справді готувалася до смерті. Я стільки начиталася про гепатит, що здавалося, що це смерть. Тобто рано чи пізно помру, але тепер у мене життя продовжено. Я щаслива та задоволена, що є шанс знову жити та будувати свої плани.

Також із позитивних моментів: тут, у Німеччині, я познайомилася з чоловіком. Ми з ним зараз зустрічаємось. Він мене підтримував під час лікування. Чоловік араб, але громадянство в нього вже німецьке, і завдяки його підтримці мені стало легше.

Підтримували мене й моя сестра, мама, бабуся. Я не багато розповідала про свою хворобу. Знали лише мої рідні, а подруги – ні.

Після приїзду було важко, але я сама себе втішала, заспокоювала, що над тобою не літають ракети. Спочатку думала, уявляла собі, що я на курорті. Після пережитого в Києві Німеччина мені здалася просто раєм.

Менеджеру сервісу HelpNow я подякувала. Іноді підтримую зв’язок, постійно вітаю зі святами.

Загалом я вже сама тут даю собі раду, але психологічна підтримка все ще є актуальною.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB  допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Валерія (Німеччина): “Досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню”

Моє ім’я Валерія, я з міста Червоноград, Львівської області. Мені 19 років. Приїхала до Німеччини в квітні. Приїхала, тому, що була вагітна й було страшно народжувати в Україні, оскільки я зі статусом і не знала, як це все буде. Живемо ми з дитиною в Берліні, у німецькій сім’ї, в окремій кімнаті.

Обрала Німеччину, тому що я знала, що тут добре ставляться до людей, і знала, що тут є група ВІЛ-позитивних людей. 

У нас в Україні є дві молодіжні організації ВІЛ-інфікованих. Моя знайома відвідує одну з них. Вона теж приїхала сюди. Вони захищають права ВІЛ-позитивних підлітків. Таким чином я знала, що можна буде через них стати на облік до інфекціоніста. Через них дізналась про ваш сервіс, отримувала гуманітарну допомогу. 

Крім цього мені допомогли з пошуком інфекціоніста. На прийом лікаря я чекала приблизно місяць.  У мене взяли аналізи й дали рецепт на наступні препарати АРТ, оскільки вони закінчувались. 

Видали препарати не такі, як видавали в Україні, але ті самі складники. Тому нічого страшного не було. Організм нормально реагує. Раз на три місяці я прихожу, щоб взяти рецепт. Можна записатися, але там можна й не чекати та прийти без запису за рецептом. 

Ще було важко тому, що не знала до кого звернутися напочатку і плюс статус… Не знала як взагалі буде далі моє життя, якщо не знайдеш лікаря… 

Мене підтримували волонтери, адміністратори німецького Хабу, організація з України, друзі. 

Проте, з позитивного – ти не чуєш ці всі бої, знаєш, що на тебе не впаде десь бомба.

Також позитивний момент:  існує дуже багато різноманітних тренінгів для ВІЛ-позитивних, так як і в Україні. Я була активісткою, ось і тут мені теж це вдається робити. Є різноманітні тренінги, групи самопідтримки, чат, де можна переписуватися та ділитися досвідом, і тому подібне.

Сервіс повинен і надалі працювати, тому що й досі приїжджають люди, яким потрібні медичні послуги, а також інші консультації просто по проживанню, наприклад, гуманітарного й соціального характеру.

Розлука розриває наші серця … Так буває, коли ти далеко, здається, що ти нічим не можеш підтримати своїх близьких і коханих.

Страх та сумніви псують життя, самостигма руйнує. Але професійна підтримка консультантів Fundacja HelpNowHUB  допомагає знайти вихід

Андрій, адміністратор сервіса (Німеччина): “Треба бути активнішим, і тоді все буде добре”

Галина (Німеччина): “Добре, що є люди, які можуть підтримати й не дати впасти духом, триматись та боротися”

Людмила, (Німеччина): “Найголовніше – не боятися!”

Світлана (Польща): «Двічі за два місяці син лежав у дитячому стаціонарі. Лікарка скликала консиліум з лікарями з усієї Польщі»

Аліна, (Німеччина): “Після приїзду в іншу країну дуже важливо і дуже полегшує, коли є хтось, хто може допомогти”

Марина, (Німеччина): “З’явилася віра, що я можу бути здоровою, з’явився шанс бути здоровою”

Докладніше про розвиток ВІЛ інфекції без АРТ

ВІЛ-позитивні люди потребують пожиттєвої антиретровірусної терапії (АРТ). І якщо вони перестануть приймати ліки, вірус може активізуватися й створить серйозні проблеми для організму.

Сьогодні #HelpNowPL хоче докладніше розповісти про розвиток ВІЛ-інфекції без АРТ.

Що відбувається з моменту інфікування ВІЛ до початку АРТ? 

Найлегше це пояснити, використовуючи результати двох аналізів: на кількість CD4 клітин та вірусне навантаження.

CD4 – це клітини імунної системи, які вражає ВІЛ. Кількість CD4 – це показник того, наскільки великої шкоди завдав ВІЛ імунній системі. Без АРТ кількість клітин CD4 у людей з ВІЛ постійно зменшується. Те, наскільки швидко вона зменшується, залежить від конкретної людини. Водночас збільшується ризик виникнення захворювань, пов’язаних з ВІЛ.

Вірусне навантаження показує, яка кількість вірусу циркулює в крові. Без АРТ вірусне навантаження з плином часу постійно зростає. Протягом перших тижнів після інфікування вірусне навантаження збільшується до захмарного рівня. Часто це мільйони копій/мл. Протягом декількох наступних місяців імунна система може зменшити вірусне навантаження без АРТ. Але надалі рік за роком , вірусне навантаження знову неухильно зростатиме невпинно.

Є дві основні фази ВІЛ-інфекції:

Первинна інфекція охоплює перші шість місяців після інфікування. Вона також називається «гострою» або «ранньою» інфекцією. Протягом цього періоду ВІЛ та імунна система активно намагаються побороти одне одного. 

У перші 10 днів практично нічого не відбувається. Навіть попри те, що інфікування ВІЛ відбулося, дуже рідко присутні бодай якісь симптоми. Вірус підібрав собі імунну клітину й потрапив до найближчого лімфатичного вузла. Для більшості інфекцій історія закінчилася б прямо тут, тому що імунні клітини в лімфатичних вузлах знищують більшість інфекцій. З ВІЛ відбувається зовсім інша історія. ВІЛ використовує клітини CD4 в лімфатичних вузлах, щоб відтворити самого себе багато разів. Це призводить до того, що лімфатичні вузли розпухають і збільшуються. Через два тижні після інфікування лімфатичні вузли настільки переповнені, що ВІЛ потрапляє в кров і розноситься по всьому тілу.  Протягом наступних кількох тижнів вірусне навантаження зростає до дуже високого рівня. Часто воно перевищує 10 млн копій/мл. ВІЛ потрапляє до кожної частини тіла – мозку, легень, нирок, печінки тощо. Велика кількість клітин CD4 постійно гине. ВІЛ знищує 80-90% загальної кількості клітин CD4 у тілі всього протягом декількох тижнів. Зазвичай це відбувається задовго до того, як більшість людей дізнаються про свій діагноз.  Потім імунна система завдає удару у свою відповідь. Процес вироблення антитіл до ВІЛ інфекції називається сероконверсією. Протягом цих тижнів симптоми з’являються у приблизно 70% людей. Зазвичай це грипоподібні симптоми, лихоманка або відчуття втоми. Високе вірусне навантаження означає, що ризик передачі вірусу вкрай високий. Симптоми сероконверсії зазвичай минають через тиждень або два, але в деяких людей вони взагалі не з’являються.  У найближчі кілька місяців навіть без АРТ вірусне навантаження буде знижуватися. Рівень CD4 відновиться, хоча і не до такого високого рівня, як до інфікування. Таким чином, у перші шість місяців після інфікування відбувається велика кількість динамічних процесів.

Хронічна ВІЛ-інфекція. Після шести місяців ВІЛ-інфекція переходить у хронічну стадію. Порівняно з динамічними процесами під час первинної інфекції цей етап зазвичай прогресує повільно. Навіть без АРТ у багатьох людей симптоми можуть не проявлятися протягом багатьох років. Однак згодом кількість CD4 буде неухильно зменшуватися, а вірусне навантаження – збільшуватися. Оскільки рівень CD4 знижується, зростає ризик розвитку серйозних інфекцій та ускладнень. Під час хронічної інфекції, особливо якщо рівень CD4 залишається високим, питання про початок АРТ є менш нагальним. Однак краще почати АРТ раніше, ніж пізніше. Чим нижча кількість CD4 при хронічній інфекції, тим вищий ризик інфекцій, пов’язаних з ВІЛ. Якщо не розпочати АРТ, навіть при дуже високому рівні CD4, ВІЛ може викликати серйозні проблеми. Результати досліджень показали, що АРТ варто починати, навіть якщо CD4 вище 500. Усі останні клінічні протоколи лікування тепер рекомендують АРТ усім ВІЛ-позитивним людям.

Захворювання прогресує, а ВІЛ позитивна людина може швидко втрачати вагу. Поступово кількість CD4 клітин зменшується, що призводить до розвитку бактеріальних, вірусних, грибкових уражень, туберкульозу. ВІЛ-інфікований може багато часу проводити в ліжку – не менше  50 % денного часу через втрату сил. Можливі значні втрати ваги тіла – понад 10 %, тривала та немотивована діарея, лихоманка понад місяць. Ще згодом у 80-90 % хворих  спостерігається ураження ЦНС, що спричиняє сильний головний біль, погіршення зору Людина втрачає орієнтацію, розвивається  неврологічна симптоматика, загальмованість, депресія та прогресуюча деменція. Багато з цих змін є незворотніми.

Таким чином для ВІЛ-інфекції характерний багаторічний перебіг хвороби. Захворюваність з часом призводить до прогресуючого зниження імунітету та, якщо його адекватно не лікувати, до важких форм опортуністичних захворювань.

У більшості осіб, інфікованих ВІЛ, впродовж тривалого часу клінічні прояви хвороби відсутні, а у частини  – слабо виражена клінічна картина. І тільки в незначної кількості інфікованих клінічна картина розвивається гостро.

Тому не зволікайте! Регулярно проходьте тестування на ВІЛ. Якщо знаєте про свій ВІЛ-позитивний статус, звертайтесь до фахівців і розпочинайте приймання АРТ. Пам’ятайте – лікування призначає лише лікар!  Приймання АРТ пожиттєве, і переривати його не можна.

Ви можете звернутися за допомогою та додатковими питаннями до нашого Польського Хабу – HelpNowPl, який зараз працює спеціально для громадян України з ключових спільнот, що були вимушені покинути свої домівки у зв’язку з війною та нині знаходяться в Польщі.

Якщо ви потребуєте інформації, щодо необхідного лікування, тестування, медичної допомоги, юридичних та соціальних питань або вам необхідні послуги перекладу або соціальний супровід до установ, психологічна допомога:

 телефонуйте за номерами наших інфоліній:

+48 539 652 831  Анна-Надія

+48 786 640 460  Аліна

+48 721 752 114  Віта

+48 571 850 855 Анна

Пишіть нам в Telegram https://t.me/+BSIMGdN3WT41MTVi 

Telegram чат для спілкування TogettherUAplusUS  https://t.me/+IEz1D-kCwTZiNjUy 

Онлайн консультація лікаря https://help24.org.ua/uk/doctors/126?hasavailableconsultation=true 

Ми готові надати вам інформаційну та психологічну підтримку!

Ви можете знайти додаткову та більш детальну інформацію на нашому сайті https://helpnow.aph.org.ua/ 

АРТ – антиретровірусна терапія, поєднання трьох і більше препаратів, які перешкоджають розмноженню ВІЛ та зупиняють подальший розвиток захворювання.

ВІЛ – вірус імунодефіциту людини.

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ – захворювання, спричинене ВІЛ, проявляється розвитком різноманітних захворювань при зниженні захисних сил організму.

CD4-ЛІМФОЦІТИ – клітини імунної системи, які допомагають правильно організувати реакцію організму на збудника захворювання, основна мета ВІЛ.

ВІРУСНЕ НАВАНТАЖЕННЯ – кількість ВІЛ у крові.

ІМУННА СИСТЕМА – сукупність великої кількості різних клітин та вироблюваних ними речовин, основним завданням яких є захист організму від збудників захворювань та неправильно працюючих усередині нього клітин.

ОПОРТУНІСТИЧНІ ІНФЕКЦІЇ – захворювання, що розвиваються у ВІЛ-інфікованої людини на тлі зниження імунітету.