Через війну мільйони українців залишили свої домівки. #HelpNowPL вже багато писав про адаптацію, але вимушена еміграція принципово відрізняється від бажаної та запланованої. Сьогодні Польський Хаб вирішив більш докладно розглянути складнощі, які виникають за таких умовах, та як підтримати себе в новій країні, допомогти адаптуватися дітям і не втратити стосунки через напруження та конфлікти.

У вимушеній еміграції найскладнішим психологічним чинником є ​​її вимушеність. Люди зазвичай не дуже люблять, коли їх до чогось примушують. Особливо, якщо це означає відмовитися від свого звичного, цінного, важливого і кинутись назустріч невідомому. Адже еміграція — це завжди стрибок у незвідане. Навіть якщо до цього готуватись, збирати інформацію, накопичувати ресурс й готуватися морально – це великий стрес. А коли він відбувається раптово, на тлі катастрофічних подій, яким неможливо протистояти й нереально підготуватися, й все підкріплено страхом за своє життя та близьких, то рівень стресу зростає у геометричній прогресії.

Вимушена еміграція — це криза, в якій старі опори та смисли вже не діють, а нові ще не встигли сформуватися. Особливо складно, якщо це супроводжується нестачею ресурсу. Тут йдеться як про психологічний, так і про фізичний та матеріальний ресурси: різка зміна обставин потребує мобілізації всього.

Чи має адаптація стадії? У певному сенсі їх можна порівняти зі стадіями горювання. Вимушена еміграція – це різка втрата, і тоді першою її стадією, ймовірно, буде шоковий стан чи заперечення. Далі, як і в горі, можливі переходи між різними етапами, що включають торги, злобу, депресію. І наприкінці приходить смирення. Прийняття нових обставин життя, пошук себе у цих обставинах, нових опор та смислів.

Неможливо визначити термін, який би спрацював для всіх. Для деяких людей вимушена еміграція навіть стає тим шансом, на який вони довго чекали, і тоді їх адаптація проходитиме швидше, ніж у людей, для яких еміграція стала втратою всього. Знову ж таки дуже варіюється кількість ресурсів, що є у кожної людини: чим більше їх, у всіх сенсах, тим швидше буде адаптація. Чи знаємо ми мову країни, де опинились? Чи є у нас там знайомі, житло, робота? Чи маємо гроші? Чи розуміємо взагалі, що відбувається навколо нас? Що та кого ми залишили на батьківщині? 

Як допомогти собі швидше звикнути до вимушеної еміграції? Насамперед, не пред’являти до себе нереалістичних вимог і не чекати на будь-яке супер оперативне звикання за 2-3 місяці. Навіть за планової та бажаної еміграції процес адаптації триває роками, а ми іноді вимагаємо від себе не тужити по дому та батьківщині вже через 2 місяці. Часто люди, які зараз вимушені емігранти, кажуть «хочу менше нудьгувати і бути продуктивнішим, бо я тут уже 2/4/5 місяців». Таке формулювання питання, коли ми порівнюємо себе з якоюсь уявною нормою або просто підганяємо, створює додаткову напругу, вона забирає ті сили та енергію, які нам потрібні саме для адаптації. По суті, часто ми самі робимо гірше, тому що штовхаємо себе там, де варто берегти, поспівчувати і дати трохи часу.

Також важливо давати собі право на помилки. Не «мочити» себе за те, що погано вчиться мова, плутаєшся і губишся в громадському транспорті, ​​що не зробив свого часу заощаджень, що вибрав для еміграції не ту країну. Так і таке може бути, адже те місце, де вам було так здорово і радісно у відпустці, може бути зовсім не зручним для вас місцем проживання.

З’ясувати це нормально. Але не гаразд змушувати себе звикати до еміграції там, де нам погано.

Що може допомогти швидко і відносно легко пристосуватися до переїзду?

• Спілкування. Один із найскладніших випробувань еміграції – втрата звичного близького кола спілкування, де ми отримуємо підтримку, відчуваємо стабільність, куди звертаємося по допомогу. Ті, хто зміг в еміграції зберегти звичне коло спілкування або швидко побудувати нове, зазвичай мають більше ресурсу для адаптації.
• Дослідження середовища. Ви потрапили у новий світ з іншою культурою, звичаями, традиціями, місцевістю, транспортом та людьми. Вивчення цього середовища та знайомство з ним – прямий шлях до інтеграції. Ті люди, які не мають гострих проблем в адаптації, часто подорожують/гуляють новим містом чи країною, відвідують національні свята та місцеві культурні події, пересуваються на громадському транспорті та не соромляться долучатися до різноманітних масових заходів.
• Мова. Незнання мови та нездатність перепитати дорогу, попросити про допомогу, відповісти на запитання чи підтримати діалог, породжують багато безпорадності та безсилля. Ці переживання змушують нас почуватися маленькими, нікчемними, незначними та самотніми. Погодьтеся, все це енергії не додає, правда? Приєднуйтесь до вивчення мови спочатку краще в офлайн-форматі. На таких курсах ви зможете завести знайомства та вчити мову. Навіть володіння базовим набором фраз надає впевненості. А потім ви почнете розуміти, про що говорять перехожі, що розповідають у теленовинах, чого від вас хоче сусід. І відчуття безпорадності та нікчемності зміниться чудовим відчуттям власної здібності, значущості та сили.
• Діяльність. Будьте зайняті, бажано таким видом діяльності, де ви відчуваєте власну користь або вас тішить процес. Не зайнятий мозок — поле для тривог про майбутнє. Діяльність, хай і нова чи незвична, це і про зайнятість у процесі, і про комунікацію з людьми, і про доход. А він, між іншим, теж сильно впливає на почуття безпеки та віру у власні сили.

Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове явище. Головний виклик сьогоднішнього дня – перестати жити очікуваннями та навчитися діяти за заданих обставин максимально ефективно. Отже, всі сили, які можна витратити на ностальгію, слід повернути на своє «зараз». Для цього краще скласти список того, що дає і відбирає сили. Потім слід подумати, як можна зменшити щілини, через які тікають ваші сили. Також важливо створювати нові сенси, щоб уникнути розчарування через синдром відкладеного життя. Слід поставити мету, яка буде мотивувати вас діяти і сприймати вимушену еміграцію як пригоду. Краще, якщо ціль буде середньостроковою. Це надихатиме вас і допоможе уникнути апатії.

В наступних статтях ми розглянемо чому після переїзду стосунки у сім’ї можуть псуватися, а старі конфлікти загострюються? Як зберегти взаємовідносини з партнером? Як втримати міцний зв’язок із тим, хто залишився вдома? Та як допомогти в адаптації дітям?

Ви можете звернутися за допомогою та додатковими питаннями до нашого Польського Хабу – HelpNowPl, який зараз працює спеціально для громадян України з ключових спільнот, що були вимушені покинути свої домівки у зв’язку з війною та на даний час знаходяться в Польщі.

Якщо ви потребуєте інформації, щодо необхідного лікування, тестування, медичної допомоги, юридичних та соціальних питань або вам необхідні послуги перекладу або соціальний супровід до установ, психологічна допомога:

телефонуйте за номерами наших інфоліній:

+48 539 652 831  Анна-Надія

+48 786 640 460  Аліна

+48 721 752 114  Віта

+48 571 850 855 Анна

Пишіть нам в Telegram https://t.me/+BSIMGdN3WT41MTVi 

Telegram чат для спілкування TogettherUAplusUS  https://t.me/+IEz1D-kCwTZiNjUy 

Онлайн консультація лікаря https://help24.org.ua/uk/doctors/126?hasavailableconsultation=true 

Ми готові надати вам інформаційну та психологічну підтримку!

Ви можете знайти додаткову та більш детальну інформацію на нашому сайті https://helpnow.aph.org.ua/