«Свій статус я знав ще в Україні. Тут про нього знає тільки дружина. Для мене це медична інформація, яка не повинна визначати, як до мене ставляться інші люди», — розповідає Андрій (ім’я змінено).

До Польщі Андрій приїхав після початку повномасштабної війни разом із дружиною. Першим містом став Краків, однак затриматися там надовго не вдалося. Подружжя ще кілька разів переїжджало — передусім через труднощі з пошуком доступного житла та стабільної роботи. Зрештою Андрій влаштувався зварювальником на будівництві. Каже, що робота непроста, але сьогодні він задоволений тим, що має можливість самостійно забезпечувати себе та родину і поступово будувати життя в новій країні.

Про свій ВІЛ-статус чоловік знав ще до переїзду і у Польщі одним із важливих питань стало продовження лікування. На початку Андрію була потрібна інформація про те, куди звернутися і як отримувати необхідну медичну допомогу в незнайомій системі. З цим йому допомогла команда Fundacja HelpNowHUB, надавши необхідну навігацію щодо продовження лікування.

Після первинного медичного обстеження польські лікарі дещо скоригували схему терапії Андрія. «Я так розумію, тут трохи інші стандарти чи підходи до лікування. Місцевий лікар змінив дещо схему. Почуваю себе добре, тому результатом задоволений».

Мовний бар’єр поступово теж перестав бути проблемою. Польську Андрій опановував передусім у повсякденному житті та на роботі. На будівництві разом із ним працює багато українців, які спочатку допомагали з перекладом і пояснювали незрозумілі слова. Допоміг і роботодавець. «Він уже сам майже українською говорить, — сміється Андрій. — Так що тут вплив взаємний: ми вчимо польську, вони від нас — українську».

Про свій ВІЛ-статус Андрій не розповідає ані колегам, ані знайомим. У Польщі він не стикався із ситуаціями, коли його змушували б розкривати цю інформацію. Єдиною людиною, якій він сам свідомо розповів про статус, залишається дружина.«Дружина має знати — для мене це зрозуміло. А більше нікому не кажу. Навіть мама і сестра не знають. Я знаю свою родину і думаю, що вони могли б засудити, навіть не намагаючись спочатку розібратися. Тому не бачу сенсу це обговорювати».

Після кількох переїздів, пошуків житла та роботи життя подружжя нарешті стало більш стабільним. Андрій працює, отримує необхідне лікування, говорить польською і вже значно впевненіше почувається в країні, яка кілька років тому була для нього зовсім незнайомою. «Зараз мене все влаштовує. Я працюю, лікування отримую, почуваюся добре. І дуже вдячний за те, що тут можу жити та працювати. Мені здається, це і є найважливіше».

***

Публікацію підготовлено Fundacją HelpNow HUB в рамках проєкту «From heart to heart» у партнерстві з Fundacją Step by Step та Fundacją Res Humanae, за фінансової підтримки Elton John AIDS Foundation.