24 лютого Антону (ім’я змінено) зателефонувала дружина з роботи: у Павлограді чулися вибухи, жінка була не на жарт налякана. Увімкнувши телевізор, чоловік все зрозумів… Вони залишалися в рідному місті і при кожній оголошеній тривозі бігли з дітьми до підвалу (молодший син і досі дуже боїться звуку сирен).

Через 10 днів Антон зрозумів – треба їхати. Спочатку перебралися до Дніпра, сподіваючись, що там буде безпечніше. Їх поселили у гуртожитку. А за п’ять днів, до сусідньої будівлі прилетіла ракета. На поверсі, де була кімната родини Антона, ударною хвилею вибило вікна, обсипалась штукатурка. Того ж дня вони покинули Дніпро та поїхали у бік заходу. Зупинились у Моршині. У сусідньому місті – Стрий, Антон став на програму замісної терапії, отримав ліки на 20 днів, почав шукати роботу. Але звук сирен за вікном не вщухав, і діти не заспокоювалися.

«Дружина побачила, що волонтери везуть охочих до Німеччини – так ми і опинилася у Лейпцигу.» – розповідає Антон. «Нас поселили до табору для біженців, далі перебралися до Манхайма. Так минуло три тижні. Ліки закінчувалися, і я почав шукати можливість стати на програму. На фейсбуці натрапив на рекомендації одного з користувачів у групі із замісної терапії. Він ділився контактами HelpNow. Так я до вас і «постукався». Після того, як Антон написав на сервіс, його заявку швидко прийняли до роботи. З ним зв’язався консультант німецького HelpNow хаба, а наступного дня чоловік уже був у лікаря.

Підібрали дозування дуже швидко. До речі, метадон у Німеччині у вигляді сиропу, і сильніший, як каже лікар. Ставлення хороше: вчимося розуміти один одного навіть без перекладачів, базова англійська допомагає, а головне, чуйність персоналу – дуже намагаються допомогти. І це працює!

Антон