Ганна (ім’я змінено) з Херсонської області, зараз перебуває під Вроцлавом. АРТ приймає вся її сім’я вже більше 10 років. Розказує, що все мали й не планували взагалі кудись переїжджати в своєму житті, допоки війна не внесла свої корективи. Спочатку син виїхав у Нідерланди разом з двоюрідною сестрою Ганни, батьки лишились. Та через певний час, вдома стало дуже «гаряче» й чоловік прийняв рішення: «Ми можемо двоє загинути й дитина залишиться сиротою. Тобі треба їхати.»

Можливість випала не одразу – місяць жінка сиділа на валізах. Та нарешті знайшлась людина, яка їхала до Херсона. Звідти вона разом з ріднею виїхала до Кривого рога, далі на Львів, потім перетнула кордон з Польщею й поїхала у Нідерланди. Ганна визнає, що там їй було важко – чужа мова, менталітет, плюс складнощі з навчанням сина, який був у Голландії вже 2 місяці, коли мама приїхала. Справа у тому, що дітей-українців записали до загальної місцевої школи й викладання було державною мовою. Перекладач приходив, але раз на тиждень. Кращим уроком для дитини була фізкультура. Одночасно, стало питання доступу до терапії – проживання було у сім’ї й жінка не хотіла розказувати чужим людям, що вони приймають АРТ.

До карантину чоловік був два роки на заробітках у Польщі. Він і наполіг переїхати туди- й до дому ближче, й мови схожі, й лояльне ставлення місцевих людей до українців. Ганна почала шукати роботу з можливістю поселення з дитиною. Це був кінець травня, й мільйони співвітчизників вже на той момент вже були там, але врешті решт їй все вдалось.  

«В першу чергу, моя величезна подяка лікарям у Херсоні – не дивлячись на обстріли, бомби, вони передали мені терапію перед виїздом до Нідерландів, якої мені вистачило аж до Польщі. По-друге, вашому сервісу, який я «нагуглила» – контакти у Вроцлаві передали дуже швидко й у мене не було перерви у прийомі ліків! Хоч спочатку ми на пальцях у лікарні пояснювали, що треба, але це дріб’язок – ставлення дуже адекватне. У сина надзвичайно приємна лікарка (він ходить в окремий медичний заклад як неповнолітній). Терапію видали спочатку на місяць, потім на два, зробили всі аналізи – діти здають раз в три місяці, дорослі раз у півроку. Зараз можу вже й по телефону за все домовитись. Дякую всім та бажаю здоров’я. Тримаймось!»