Історія Єлизавети є яскравим прикладом незламності та сили українських жінок. На 8 місяці вагітності, 9 березня минулого року, вона залишила рідний Миколаїв, з метою дістатись до Естонії. Дорога зайняла більше тижня – спочатку до Молдови (через Львів не вдалось – у потягах не було місця навіть стоячи). Потім з Кишинева у Варшаву, й далі у Таллінн. Сама не розуміє, як зважилась на такий сміливий крок, адже боялась їхати, бо не знала, що з терапією за кордоном (жінка приймає АРТ понад 8 років й не хотіла піддавати ризику майбутню дитину й себе перериванням). А на руках мала ліки лише на три місяці. Але контакти Естонської мережі людей, що живуть з ВІЛ (EPHV) були знайдені й коли дісталась Таллінну, зателефонувала їм буквально на наступний день.

«Зі мною зустрілись одразу – показали де СНІД центр, мене там прийняли, зробили всі аналізи, виписали терапію, ще й почекали, щоб провести до місця мого проживання… Я була вражена! До моменту народження й після мене постійно підтримували. Після того, як синочок з’явився, йому зробили теж всі тести – дитина здорова! В рік його зняли з обліку. До речі, для всіх батьків, хто стоїть на обліку тут, в Естонії, й має дітей до року – харчування для малечі безкоштовне! За пологи, палату, речі для дитини з мене не взяли й центу. Я дякую всім й особливо EPHV та вашому сервісу за таку турботу та ставлення. Що не лишаєте людей сам на сам з проблемами. Хочеться жити та йти лише вперед! Дякую вам!»