Оксана (ім’я змінено) – соціальний працівник. Сама живе зі статусом ВІЛ+ майже 20 років, син також належить до спільноти ЛЖВ. Довгі роки працювала за професією спочатку в Полтаві в НКО, потім переїхала до Києва, далі у Стрий (Львівська область). Звідти й виїжджала у Польщу, коли розпочалась війна. Ділиться, що на кордоні стояли 5 діб, бо потрапили у першу «хвилю» біженців. Сину на той момент було 17 років, тож їх випустили разом. Перші два місяці прожили в Седльце (Польща) у знайомих, та терапія закінчувалась, тож жінка почала шукати інформацію, де можна її отримати. «Так я перший раз побачила у Google ваші контакти. Дуже швидко відповіла менеджер, передала всі адреси. Мене цікавила й ситуація з отримання АРТ у Гданську, бо ми планували переїзд туди. Цю інформацію теж я отримала завдяки HelpNow сервісу, за що дуже вдячна!»

Після переїзду Оксана з сином оперативно стали на облік, пройшли огляди, отримали призначення на терапію. Бар’єри почали виникати поступово. Спочатку, з працевлаштуванням хлопця (йому вже виповнилось 18 на той момент). Через робочий графік він не завжди міг приїжджати на отримання АРТ тоді, коли йому призначали. Тож Оксана почала ділитись своїми ліками, щоб не було переривання. Їй видавали на три місяці, а вона приходила вже через один. «Жінка на видачі дуже дивувалась, чому я з’являюсь у її кабінеті так завчасно. Так тривало, поки я не дізналась у знайомих, що можна зробити доручення на моє ім’я й отримувати за нього. Це допомогло».

Жінка ділиться, що якщо у випадку з видачею АРТ немає проблем, то з медичною системою загалом важко: «Можливо, це нам так «повезло» з лікарнею, адже чую, що у Варшаві чи Кракові все доступно й швидко. Та тут навіть на прийом до сімейного лікаря запис за місяць, а на аналізи – за три. Якщо польську мову знаєш, то йдуть на поступки, а так, чекаєш, коли призначать. Що можу додати… Якщо коротко – вдома краще!»