Для багатьох Туреччина виглядає країною, де будь-які проблеми відходять на задній план, та для українських біженців з ключових груп населення – це місце, де можна зіткнутись з неочікуваними труднощами.

Наталя з Києва, з 2018 року приймає АРТ. Через війну спочатку шукала прихисток в Грузії, потім в Туреччині. Розказує, що в Грузії не було жодних проблем в отриманні терапії – достатньо з паспортом прийти до медичного закладу й терапію видадуть на місяць. Єдине, проблема зі здачею аналізів – послуга платна.

Та в травні обставини склались так, що Наталя була змушена залишити Грузію й поїхати до Туреччини. Ліків лишався невеличкий резерв, на два тижні. Жінка була впевнена, що проблем не буде, адже її лікарка з Києва передала терапію з подругою, що їхала до неї. Та ліки не доїхали з-за складнощів на митниці й Наталя почала терміново шукати, хто може допомогти в новій країні. Це виявилось непросто – Туреччина має свої особливості у медицині, а тим більше для біженців, тож перерва у прийомі препаратів склала місяць. Та нарешті, жінка натрапила на посилання про послуги HelpNow й звернулась на Телеграм-канал сервісу. Далі процес пішов дуже швидко – їй надали контакти місцевого фонду, що керує українських біженців з ключових груп. Так як на руках в Наталії були всі виписки ще з України, швидко призначили прийом до лікаря й вже через пару днів, Наталя пішла до аптеки за препаратом.

«Дуже дякую за створення такої міжнародної підтримки й за те, що цікавитесь зворотнім зв’язком, тому хочу поділитись досвідом, який отримала я й сподіваюсь, стане у нагоді нашій спільноті. Терапію в Туреччині видають лише три рази, кожен на місяць. Якщо далі ви лишаєтесь в країні, потрібно отримати ікомет – вид на проживання. Й лише через рік, як він буде у вас на руках, ви зможете отримувати терапію. Ще є нюанс з здачею аналізів. Так як в мене була перерва, я хотіла перевірити своє вірусне навантаження. Місць, де безкоштовно можна зробити це, в країні є лише чотири, й вони розкидані від мене на дуже великій відстані. Я попросила підшукати приватну клініку, але ближче. Контакт знайшовся, але там спочатку запропонували зробити загальний аналіз крові, а коли все ж зголосились зробити той, що потрібен і я попросила передати результат на електрону пошту, сказали, що це неможливо. Лише за умови присутності людини з її паспортом. А після цього ще написали у месенджер, що я маю повторно здати аналіз, його буде направлено до турецького МОЗ й тільки після цього, через два (!) тижні мені віддадуть результати. Чи я погодилась? Звичайно, ні.»

Наталя відзначає, що ставлення працівників партнерського фонду дуже відповідальне й професійне, та перебування у країні для людини з ВІЛ має цілий ряд нюансів. Й одразу радісно додає, що скоро вертається додому. До рідного Києва.