Людмила Коломієць, як і багато українок та українців, була змушена покинути рідне місто після початку повномасштабного вторгнення росії. До 24 лютого вона очолювала дніпровський філіал громадської організації «Позитивні жінки».
“З 2000 року я працювала у ВІЛ-сервісі. Спочатку як соцпрацівниця, потім – як керівниця регіональної організації. Я звикла ставитися до всіх клієнтів дбайливо та уважно. Але це мій перший досвід, коли довелося відчути на собі, що таке бути клієнткою такого сервісу”, – розповідає Людмила.
Рішення про переїзд до Німеччини далося дуже непросто, але бажання бути поряд із родиною переважило. Людмила говорить, що запаслася замісною терапією. роте вона не знала, на який період їде, й усвідомлювала, що швидше за все, терапію доведеться міняти.
“В Україні у мене була 3-компонентна терапія, яку я приймала багато років. У Німеччині мені її замінили на 2-компонентну. Особливої різниці я взагалі не помітила. Хіба що ця нова стала менш агресивною”, – ділиться Людмила.
Про проєкт HelpNow дізналася від колежанок, які порадили звернутися до Олександри й дали її номер.
“У той же день я подзвонила Олександрі. Мабуть, більше із відчаю. Тут, далеко від дому, я відчула мовний барʼєр та неможливість вирішувати свої проблеми так, як удома. Мені дуже була потрібна психологічна підтримка. Не знаю, де Олександра знаходиться територіально, але я постійно відчувала, ніби вона поряд. Ця людина стала для мене промінчиком порятунку. Її голос заспокоював мене в найкритичніші моменти.
Олександра пояснювала й допомагала з усіма важливими моментами. Пошук перекладача, переклад виписки, як потрапити до інфекціоніста. Усі такі кроки я робила завдяки їй. У мене навіть була така практика: коли я заходила до кабінету, то повторювала собі: “Саша поряд, все буде добре”. І в мене справді завжди було відчуття, що вона поряд зі мною та підтримує на відстані.
Проєкт надав мені дуже багатогранну допомогу. Я не можу сказати, що допомогли тільки з терапією, або тільки психологічно. Проєкт HelpNow – про всебічну турботу. Ніби мене взяли за руку й вели цією складною дорогою адаптації. Це дуже важливо – розуміти, що про тебе піклуються тут, далеко від дому, у новому незрозумілому на той момент житті. Жодного разу не було такого, щоб я написала повідомлення чи подзвонила, а мені Олександра не відповіла. Я завжди розуміла, що я не одна”, – говорить Людмила.
Жінка розповідає, що в Україні питання, повʼязані з медичною системою, вирішувалися набагато швидше та простіше. Якщо не було змоги потрапити в державну клініку, можна було звернутися в приватну. У Німеччині медицина не настільки доступна, але є й свої переваги.
“Тут немає такої стигми та дискримінації, коли ти говориш про свій статус. Усі націлені на допомогу в конкретному питанні. Ніхто не запитує про минуле й не засуджує. Але дуже важливо мати з собою перекладені виписки та приходити на прийом із перекладачем”.
Людмила радить обовʼязково мати з собою виписку німецькою мовою, яку можна запросити в своєму центрі та звернутися за допомогою до перекладача. Також обовʼязково відразу вказувати супутні захворювання та розповідати сімейному лікарю про свій статус.
Про те, як отримати замісну терапію в Німеччині, ми вже писали раніше в нашому маршруті пацієнта.
А також, як отримати додаткову виплату за станом здоровʼя читайте тут.
